Час затягнувся... (проза)


Час затягнувся. Завмер. Застряг.
Вітер навпаки! Дме і дме, рве, гудить, замовкає і знову реве… Помінялося.
Все помінялося, все перемістилося. Те, що мовчало, говорить, те, що стояло, іде… Все не так. Інакше.
 
Говорили двоє друзів. Про третього. Друга… Багато говорили. Вирішили йому допомогти. Друг же! Бідолаха потрапив у тенета горя й розпачу, не знає вибратися з них. Вони мусять йому допомогти. Це їхній обов'язок.
Ось ідуть вони до нього в гості. Але візит з непроста має бути, інакше запідозрить і викриє їхню задумку. Подумає, напевно, що жаліють його і ще дужче віддалиться. Тому зайшли до гастроному, купили свою «дружню» пляшечку, хлібчика і щось закусити. Прийдуть до нього, гадали собі, він зрадіє, накриють стіл, чаркнуться і забудуть за лихе, буде їм як колись. І йому буде як колись. Полегшає.
Із купленим ідуть до нього додому. Бадьоряться дорогою. Купили по пиву. Аби веселіше було. Йому й так багато не треба, а їм – ого! Мало пива…
Глянули на годину. Було ще часу вдосталь. Гріх не випити по маленькому келиху горівочки. Ще й ганделик поряд… Дешевий. Нічого, друг же не знає, що вони йдуть! То й часом можна керувати за своїм велінням. А він і так зрадіє візиту веселих друзів.
Сидячи в тумані цигаркового диму двоє друзів обговорювали важкий стан свого третього… друга. Співчували йому. Вирішили допомогти… рятувати. Вирішували як. Гроші на горівку закінчилися і в барі засиджуватися не було вже понту. Пора іти до третього… друга.
Але план порятунку не був іще готовим. Рвучи на собі останні ґудзики невидимої сорочки, один з друзів іде знімати послідні гроші зі стипендії… Зняв. Інший хвалить за відчайдушний вчинок. Це ж за їхнього третього… друга!
Проте на горівку однаково не вистачає… Порятункова пляшечка повинна пригодитися вже і тут. Часу на відкладання немає… Дістають сховану пляшку, замовляють щось для закуски і по келихові пива, розмірковують над діями третього… друга.
Багато дурниць все ж він натворив… Його вина. Його біда. Його біль… Нещасний отой третій… друг. Шкода зробилося друзям його. Подзвонити вирішили йому. І покликати до себе… Він же стипендію високу получає, він же гроші при купі тримає, він же жадіє їх тринькати, скупиться зичити… А коли й не скупиться зичити, нагадує частенько за борг… Бідолашний хлопець!
Допивали пиво. Дзвонили третьому. Друг не відзивався… Дурний все ж таки він. Забути й покинути таких гарних і хороших друзів… Як можна? Вони ж на все ладні заради нього, останню копійку віддадуть, на поміч завжди прийдуть… А він… Ех…
 
А третій друг лежав удома. І сміявся. І реготав. Йому було весело. Він дивився жартівливе кіно про двох співпляшечників, які завжди, бажаючи випити, поривалися йти на допомогу своєму другові. Він сміявся і радів, що його друзі так не чинять… А за зачиненими дверима в іншій кімнаті розривався телефон… Третій друг подумки тішився друзями й життям, що котилося легко, наче маслом…
 
Вітер вирував. Дерева ломалися… Мрії теж.

5 коментарів

Альберт Комарі
Було б трохи смішно, якщо не було б так сумно…
Але, в будь-якому випадку, прочиталося на одному подиху. Відразу відчуваєш, коли написано із потугою, а коли — від душі!
Марианна Батечко
дуже життєво…
торкнулося серця!
Віталія Козменко
Так гарно читати текс, якого знаєш передісторію. Все тоді бачиться просто і легко чи може це просто так написано?!
Максим Козменко
Хто, як не Ти, знає історію творення цього тексту))
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте