Про людину душевну і духовну (Роздуми)
Коло проблем і сфера діяльності… Завдання для роздумів. Питання для пошуку.
І все це до філософії! І все це до науки! Цікаво, чи має релігія щось з цього? Чогось свого?
Питання першою відкрито задала філософія. Шлях відповіді прорубала наука. А релігія що робила?
І де ж культура? Чи культура є етапом становлення? Таким собі вмістилищем з рівневим поділом. Що є культура? І релігія? І філософія з наукою шукають відповіді. Тільки філософія з наукою. Бо релігії відповіді не потрібні, вона їх має. А культура...
А може ніяких питань немає. Знання і так є, але людина його не знає. А може і знати не хоче. Те, що каже філософія, людина перечить. Бо, мовляв, усе відносно. А те, що каже наука, людина заперечує. Бо, мовляв, де ж істина? Філософія припускає, наука відкидає.
І тут проста людина, що живе простим буднем, береться релігії. Бо вона відкриває. Бо дає і нічого особливого не бере. Нічого особливого, окрім… найособливішого — послуху. Релігія бере волю людини, свободу і право. Релігія — сестра культури. А може дочка її, або ж і мати. Це як з якого боку подивитися.
Релігія — для народу. (Масова культура). Опіум, який манить, лікує і вбиває. Бо думає лише про смерть. Людина зсякає з життя, стає життєподібною смертницею.
Ох, злиденні, бо злими днюєте! Memento mori! (За смерть пам'ятайте). Це ваше гасло, в релігію що подались.
А коли ж почнете жити? Коли ж похилені думки в життя ви приведете? Memento vita! Пам'ятай про життя. Бо воно у тебе під ногами. І ти топчешся по ньому. А за спиною в тебе лише смерть — не озирайся так часто, бо спіткнешся і вже не станеш.
Людина нікчемна. Але є людина вольова. Духовна. Бо всі буденні люди — душевні, душею чують і бачать, душею і думають. Духовна людина — свята людина. Бо життя для неї свято, а не мука. Всі ті муки для покори і для кари.
Життя сповнене страждання. Але страждання те за прекрасним. Немає насолоди солодшої за чекання кінця. Людина постійно чекає кінця. Людина чекання. І все страждання — то чекання. Але ж, людино, що ти солодким звеш? Ти насолоджуєшся в очікування збуття своїх марив і мрій!? Для тебе життя — то чекання.
І всіляке чекання людина мукою зве.
Але є людина свята, що святом живе, і свято собі проводить день. Немає в неї кожного дня, не має вона і окремого дня. Бо все життя її — день. День — це життя, то ж народись і помри у ньому! А потім знову зродись, наче фенікс з попелу відродився, постав у стократ світлішим і сяйнішим. Людино, ти живеш, але ти помираєш. Коли ж ти помираєш, хіба ти живеш?
Людина буденна не задасть собі питання вибору шляху для відповіді — філософського чи наукового шляху. Вона їх не знає. (Все незнане страшне). Але знає читати, і письмо «Святе» відкриває, де знаходить свій шлях. Свій щоденний проторений шлях. Дорогу із буднів… Душевна людина, що не стане святою. Бо духовна людина не має буднів.
І все це культура. Все, що росте, все є культура. Коли вже не росте, а перетворюється — це все цивілізація. Наслідок. Це вже слід культури.
Хіба людина може бути некультурною? Якщо її виховували, якщо її плекали, леліяли, якщо її навчали, якщо її годували, напували, якщо їй давали. То вона є культурною. Бо всіляка культура є обробіток. Це вирощування.
То ж хай буде людина душевна чи духовна. Але нехай вона пам'ятає, що була вона колись і кимось вирощена. Що була ця людина окультурена. Може і свято в ту мить настане для неї!
І все це до філософії! І все це до науки! Цікаво, чи має релігія щось з цього? Чогось свого?
Питання першою відкрито задала філософія. Шлях відповіді прорубала наука. А релігія що робила?
І де ж культура? Чи культура є етапом становлення? Таким собі вмістилищем з рівневим поділом. Що є культура? І релігія? І філософія з наукою шукають відповіді. Тільки філософія з наукою. Бо релігії відповіді не потрібні, вона їх має. А культура...
А може ніяких питань немає. Знання і так є, але людина його не знає. А може і знати не хоче. Те, що каже філософія, людина перечить. Бо, мовляв, усе відносно. А те, що каже наука, людина заперечує. Бо, мовляв, де ж істина? Філософія припускає, наука відкидає.
І тут проста людина, що живе простим буднем, береться релігії. Бо вона відкриває. Бо дає і нічого особливого не бере. Нічого особливого, окрім… найособливішого — послуху. Релігія бере волю людини, свободу і право. Релігія — сестра культури. А може дочка її, або ж і мати. Це як з якого боку подивитися.
Релігія — для народу. (Масова культура). Опіум, який манить, лікує і вбиває. Бо думає лише про смерть. Людина зсякає з життя, стає життєподібною смертницею.
Ох, злиденні, бо злими днюєте! Memento mori! (За смерть пам'ятайте). Це ваше гасло, в релігію що подались.
А коли ж почнете жити? Коли ж похилені думки в життя ви приведете? Memento vita! Пам'ятай про життя. Бо воно у тебе під ногами. І ти топчешся по ньому. А за спиною в тебе лише смерть — не озирайся так часто, бо спіткнешся і вже не станеш.
Людина нікчемна. Але є людина вольова. Духовна. Бо всі буденні люди — душевні, душею чують і бачать, душею і думають. Духовна людина — свята людина. Бо життя для неї свято, а не мука. Всі ті муки для покори і для кари.
Життя сповнене страждання. Але страждання те за прекрасним. Немає насолоди солодшої за чекання кінця. Людина постійно чекає кінця. Людина чекання. І все страждання — то чекання. Але ж, людино, що ти солодким звеш? Ти насолоджуєшся в очікування збуття своїх марив і мрій!? Для тебе життя — то чекання.
І всіляке чекання людина мукою зве.
Але є людина свята, що святом живе, і свято собі проводить день. Немає в неї кожного дня, не має вона і окремого дня. Бо все життя її — день. День — це життя, то ж народись і помри у ньому! А потім знову зродись, наче фенікс з попелу відродився, постав у стократ світлішим і сяйнішим. Людино, ти живеш, але ти помираєш. Коли ж ти помираєш, хіба ти живеш?
Людина буденна не задасть собі питання вибору шляху для відповіді — філософського чи наукового шляху. Вона їх не знає. (Все незнане страшне). Але знає читати, і письмо «Святе» відкриває, де знаходить свій шлях. Свій щоденний проторений шлях. Дорогу із буднів… Душевна людина, що не стане святою. Бо духовна людина не має буднів.
І все це культура. Все, що росте, все є культура. Коли вже не росте, а перетворюється — це все цивілізація. Наслідок. Це вже слід культури.
Хіба людина може бути некультурною? Якщо її виховували, якщо її плекали, леліяли, якщо її навчали, якщо її годували, напували, якщо їй давали. То вона є культурною. Бо всіляка культура є обробіток. Це вирощування.
То ж хай буде людина душевна чи духовна. Але нехай вона пам'ятає, що була вона колись і кимось вирощена. Що була ця людина окультурена. Може і свято в ту мить настане для неї!
0 коментарів