Мої світи (Прозові роздуми)

Сиджу за столом перед комп'ютером, поряд філіжанка кави, в сусідній кімнаті балакає телевізор і спить кіт. Я оглядаю в інтернеті новини, новинки, повідомлення, фото, коментарі. Сонце, яке зійшло ще о 05:42, намагається пробитися до мого столу, до моєї кімнати через сусідній дах, але дах неприступний. Закрив шифером прохід для проміння й не поступається. Я відисилаю листа в електронному вигляді, очікую на відповідь. Її нема. Через ранню пору, напевно. Сонце хоча й прокинулося ще о 05:42, але не змогло прокрутити достатньо промінці годинника по круглому тлу вперед, щоб люди почали прокидатися й залазити в інтернет. Я вже в ньому. На своєму місці. Тут кожен має своє місце, свою роботу, свої звички, свій характер, свій вигляд і своє ім'я. В інтернеті кожен живе своїм життям. Я створив себе на власний розсуд, за власними комплексами. Тут я мужній, зверхній, іронічний, інтелектуально-дотепний. Тут я можу переродитися. Метаморфозувати. В мене є шанс побудувати себе таким, яким собі хочу. А сонце за вікном полишає спроби збороти сусідній дах. Воно зробило величний маневр, переможний хід, провело виграшну партію. Воно захопило своїм світлом все навколо даху. Вулицю, небо, дорогу, дерева, інші будинки, стовпи, газові труби, людей. Саме так воно, сонце, й зайшло до мене в кімнату. Я його не бачу безпосередньо. Але бачу опосередковано. В інтернеті я не отримую жодного листа, жодної звісточки. В інтернеті як і в житті почуваюся покинутим, самотнім, непотрібним. Я бачу інших людей з їхніми звичками, характерами, виглядами, але я починаю відходити від реальності інтернетівської ілюзії. Це не люди. Це користувачі. Я опосередковано бачу людей. Вони ж не можуть пробитися крізь екран до мене в кімнату, як і сонце крізь дах. Вони є, але я їх не бачу. Тільки знаю. Напевно, тільки здогадуюсь. І сонце сліпить своїм невидимим промінням вулицю, людей. Я його не бачу. Виходжу надвір. Одразу ж мружуся, біль від світла колить очі, аж у тім'ячку віддає. Я дивлюся на сонце й бачу його. Інтернет і далі будується світами окремих опосередкованих і невидимих людей. Як і кімната моя наповнюється сонячним світлом без сонця. Але тепер я його бачу. І людей також. Ось це мій світ.