Тихе полювання (Прозовий роздум)
Є така людська — ще від первісного стану, ще від природи — схильність, яка називається полюванням. Вона закладена в суті людини. Вона нагадує людині про її місце, про місце, звідки вона вийшла. Про природу. В природі ж усі полюють! І хижаки, і травоїдні, і птахи, і комахи, і риби, і рослини, і бактерії, і віруси. Хто не полює, той не виживає.
А ще в людини є схильність до вдосконалення. Не всі тварини вміють і не всі хочуть вдосконалюватись. Радше вони пристосовуються. В їхньому світі панують звичка, навики й досвід. З покоління в покоління гепард бігає за антилопою, сокіл літає за голубом, а риба з'їдає черв'ячка. Жодному в голову не прийде змінити свій стиль полювання. Але людина змінює. Окрім досвіду пращурів в неї ще є фантазія, яка химеризує спосіб добування їжі. Це ще називають творчим мисленням. Людина творить нове і вигадує інше.
Полює людина і сьогодні. Повсюдно й поголовно. До поняття «полювання» також можна віднести й змагання, боротьбу, розвагу. В тваринному світі таке є також, вцілому воно називається ієрархією. Ніцше для людини ж вигадав «волю до влади». Влади над собою, тобою, ними, всіма. Влади зовнішньої і внутрішньої. Влади вираженої і прихованої. Але це вже нащадки Ніцше дописали. Полювання за владою складне й жорстоке. Історія не дасть збрехати.
А ще сьогодні людина витончила й урізноманітнила способи та форми полювання. Нині простежуються полювання за дипломом, за навчанням, за посадою, за роботою, за авторитетом, за визнанням, за дотепністю, за вмиротворенням, за війною, за миром, за дружбою, за коханням тощо. В тварин простіше. Їм не потрібно пояснювати, арґументувати й оскаржувати. Хто сильніший, яскравіший, крикливіший, елегантніший, той переможець. Людина ускладнила кожен пункт тваринного беззапереччя. Особливо ускладнила вона, вигадавши демократію й конституцію. Сьогодні кожен може полювати як собі хоче, але в рамках визначеного «можна». Парадокс свободи! Тріумф екзистенції.
Але це всі знають. Сьогодні людина вже все знає. Тому не звертається до підручника з історії, хіба що їй за те оцінка потрібна. Або в кросворді є історичне питання. Історія, однак, вчить, вона попереджає. Але людина лінива й вона вже все знає.
Саме тому хочеться поговорити про полювання не за людськими пороками й гріхами, а за звичайними лісовими грибами. Це особливо цікавий, захоплюючий і повчальний вид полювання. Його відрізняє й вирізняє з-поміж інших видів (полювання на качку, на зайця, на ведмедя, на рибу, на продукти з ринку) одна особливість — тиша. Ніхто не бахкає, не булькає, не гавкає, не матюкається (хіба що...), тут панує тишина й слухання шуму дерев, співу птахів, хрускоту гілочок під ногами. Якщо хтось вполює гриба, тихо забирає його з собою. Є, звичайно, винятки. Без них правило б не підтверджувалось.
Той, хто збирає гриби, тішиться кожній знахідці. Особливо, якщо гриб здібний, їстівний. Тілом пробігає потік адреналіну, кров закипає, серце вистукує переможну пісню, а на обличчі сяє посмішка. Акуратно зрізає якомога нижче, ближче до землі, кладе в сумку й пожадливо вдивляється навколо, де ж то ще гриби заховалися. Але перед тим, як зрізати гриба, кожен, без винятку кожен проходить природний ритуал подяки — він кланяється йому. Неможливо взяти з собою гриба, не опустившись з висоти свого росту низько-низько до впольованого об'єкта. Такий маленький, а таку силу має, змушує таку велику людину клонитися так низько до землі.
Тихе полювання чудова змога розвіятися, забутися й розчинитися в лісі. Але і цей вид людського природного (первісного, архаїчного, архетипного) полювання зазнав змін від сьогодення. Є спортивний вже його різновид, коли основну роль відіграє кількість і швидкість. Інколи й без якості. Прихильники цього підвиду злі, жорстокі, неврівноважені й психічно нестабільні, бо не бачать смислу полювання, бачать лише зміст. Смисл же в духовному збагаченні, зміст — в матеріальному здобутку й накопиченні. І навіщо те духовне, якщо їсти хочеться?
Саме тому на полювання людина сьогодні голодною не повинна виходити. Бо ще вб'є і з'їсть когось.
Людина любить полювати. Вона зробила цю схильність необхідності творчим пошуком й естетичним розвитком. Вона зробила цю схильність частиною культури, штучної та заміщеної природи. Можна позитивно відгукуватись про людське полювання, можна й засуджувати. Справа тут особиста. Але й тут є одна особливість — людина завжди полює, на все полює, ще й для втіхи полює. Якось воно моторошно від цього… Хоча й природньо. По-людськи природньо
А ще в людини є схильність до вдосконалення. Не всі тварини вміють і не всі хочуть вдосконалюватись. Радше вони пристосовуються. В їхньому світі панують звичка, навики й досвід. З покоління в покоління гепард бігає за антилопою, сокіл літає за голубом, а риба з'їдає черв'ячка. Жодному в голову не прийде змінити свій стиль полювання. Але людина змінює. Окрім досвіду пращурів в неї ще є фантазія, яка химеризує спосіб добування їжі. Це ще називають творчим мисленням. Людина творить нове і вигадує інше.
Полює людина і сьогодні. Повсюдно й поголовно. До поняття «полювання» також можна віднести й змагання, боротьбу, розвагу. В тваринному світі таке є також, вцілому воно називається ієрархією. Ніцше для людини ж вигадав «волю до влади». Влади над собою, тобою, ними, всіма. Влади зовнішньої і внутрішньої. Влади вираженої і прихованої. Але це вже нащадки Ніцше дописали. Полювання за владою складне й жорстоке. Історія не дасть збрехати.
А ще сьогодні людина витончила й урізноманітнила способи та форми полювання. Нині простежуються полювання за дипломом, за навчанням, за посадою, за роботою, за авторитетом, за визнанням, за дотепністю, за вмиротворенням, за війною, за миром, за дружбою, за коханням тощо. В тварин простіше. Їм не потрібно пояснювати, арґументувати й оскаржувати. Хто сильніший, яскравіший, крикливіший, елегантніший, той переможець. Людина ускладнила кожен пункт тваринного беззапереччя. Особливо ускладнила вона, вигадавши демократію й конституцію. Сьогодні кожен може полювати як собі хоче, але в рамках визначеного «можна». Парадокс свободи! Тріумф екзистенції.
Але це всі знають. Сьогодні людина вже все знає. Тому не звертається до підручника з історії, хіба що їй за те оцінка потрібна. Або в кросворді є історичне питання. Історія, однак, вчить, вона попереджає. Але людина лінива й вона вже все знає.
Саме тому хочеться поговорити про полювання не за людськими пороками й гріхами, а за звичайними лісовими грибами. Це особливо цікавий, захоплюючий і повчальний вид полювання. Його відрізняє й вирізняє з-поміж інших видів (полювання на качку, на зайця, на ведмедя, на рибу, на продукти з ринку) одна особливість — тиша. Ніхто не бахкає, не булькає, не гавкає, не матюкається (хіба що...), тут панує тишина й слухання шуму дерев, співу птахів, хрускоту гілочок під ногами. Якщо хтось вполює гриба, тихо забирає його з собою. Є, звичайно, винятки. Без них правило б не підтверджувалось.
Той, хто збирає гриби, тішиться кожній знахідці. Особливо, якщо гриб здібний, їстівний. Тілом пробігає потік адреналіну, кров закипає, серце вистукує переможну пісню, а на обличчі сяє посмішка. Акуратно зрізає якомога нижче, ближче до землі, кладе в сумку й пожадливо вдивляється навколо, де ж то ще гриби заховалися. Але перед тим, як зрізати гриба, кожен, без винятку кожен проходить природний ритуал подяки — він кланяється йому. Неможливо взяти з собою гриба, не опустившись з висоти свого росту низько-низько до впольованого об'єкта. Такий маленький, а таку силу має, змушує таку велику людину клонитися так низько до землі.
Тихе полювання чудова змога розвіятися, забутися й розчинитися в лісі. Але і цей вид людського природного (первісного, архаїчного, архетипного) полювання зазнав змін від сьогодення. Є спортивний вже його різновид, коли основну роль відіграє кількість і швидкість. Інколи й без якості. Прихильники цього підвиду злі, жорстокі, неврівноважені й психічно нестабільні, бо не бачать смислу полювання, бачать лише зміст. Смисл же в духовному збагаченні, зміст — в матеріальному здобутку й накопиченні. І навіщо те духовне, якщо їсти хочеться?
Саме тому на полювання людина сьогодні голодною не повинна виходити. Бо ще вб'є і з'їсть когось.
Людина любить полювати. Вона зробила цю схильність необхідності творчим пошуком й естетичним розвитком. Вона зробила цю схильність частиною культури, штучної та заміщеної природи. Можна позитивно відгукуватись про людське полювання, можна й засуджувати. Справа тут особиста. Але й тут є одна особливість — людина завжди полює, на все полює, ще й для втіхи полює. Якось воно моторошно від цього… Хоча й природньо. По-людськи природньо
0 коментарів