Хто, що хоче (Роздуми над ситуацією на зупинці)
Чи має людина право робити те, що захоче?
Чим має людина безперешкодно задовольняти внутрішні забаганки і вимоги? Може і так, може і не так.
Над цим питанням людина думала здавна. Її думки вилилися у винайдення конституції, хартії прав і свобод та природного права Гоббса. З давніх часів людина бажала чимало всього. Задоволення своїх потреб вона реалізувала, не завжди оглядаючись на інших та не звертаючи увагу на їхні бажання. Тобто від природи, як про це твердив Гоббс, вона вільна робити те, що захоче.
Але це він казав так спочатку, щоб привернути до себе увагу. Пізніше він обов'язковим моментом додав і суспільний договір, що свідчив про наявність розуму в людини й вміння ним користуватися. Адже первіснообщинний лад, в котрому яскраво видно природне право людини, впорядковував лишень ієрархічне відношення одного первісня до іншого. Хто сильніший, той і виграв! Геть як у тваринок! Домовитися з холеричним «кроманьйонцем» «кроманьйонцю»-меланхоліку, мені здається, було ой як важко.
Саме в той час егоїстичність людської природи була проявлена виразно й чітко. «Якщо я хочу з'їсти цей кусок оленя, я його з'їм» — не скажу, що так думали, але подібно до цього діяли.
Пізніше люди збагнули, що не все так просто. І не виправдовується гасло «Анархія -мать парядка». Були створені конкретні вимоги й конкретні рамки для дій — правила. Хамурапі завдяки своїй грамотності та, напевно, забудькуватості вирішив записати кожне правило на щиті. Коли ж люди й далі не виконували правил, він дописав наслідки, що логічно випливають з невиконання правил — пригрозив утратами або речі, або руки, або голови.
Історія нам сьогоднішнім користувачам показує важливість існування правил. І тільки лінивий чи безголовий не розуміє цього. Немає порядку, ніяке природне право не захистить тебе. Сьогодні без правил жити неможливо. Вдома ти можеш скільки завгодно теревенити про природну даність діяти як завгодно!
А вся ця передісторія потрібна була для порозуміння з натовпом сьогоднішніх людей, які ідейно вивершили себе над усіма й усім, які блукають поміж іншими людьми, штовхають, заважають, кричать, матюкають, курять, п'ють, пісяють тощо де, як і коли їм заманеться. Бо їм так хочеться. У них є право!
Збудником моєї негативної реакції щодо таких людей став випадок на зупинці біля Резиденції. Там місця мало, транспортних засобів навпаки — надлишок. Середа, четверта година. Студенти, викладачі, працівники різних інституцій стоять в очікуванні на свій маршрутний засіб. Тобто люди зійшлися різного віку, різного складу розуму й різної кондиції (свідомості). Поряд з ними стоять гул, шум, дим тощо. Спершу приїздить тролейбус, за ним прибуває ще один тролейбус, із зупинки поки не рушає маршрутка, за нею ще одна маршрутка. В одному місці, в один час виникла купка автомашин. Приїздить і тролейбус №1 — найпопулярніший тут. Через брак місця на звичному для себе місці змушений провести висадку й посадку пасажирів ближче до житлового будинку по вул. Ю.Коцюбинського (біля скверу). Хто його побачив, той до нього і пішов. Або ще так: хто на нього чекав, той його побачив, той до нього і пішов.
Стояли відокремленою групою чоловіки старші в літах із нестандартною кондицією в очах. Про щось дискутували гучно й жваво. Теж очікували на свій маршрутний транспорт. Як виявилося, ним був тролейбус №1. Оскільки лишень тролейбус, позбавлений на момент висадки-посадки власного місця, під'їхав ближче до гурту чоловіків, як ті звересканили, загукали, загрюкали, а один з вусами «роги» тролейбусу обірвав. Водій мовчки поставив штангу на своє місце, паралельно вислуховуючи повчання від чоловіків, що він не там став, що він змушений двері відчинити тощо. Водій сів за кермо і рушив.
Вусань знову сіпнув за «роги». Водій знову поставив їх на місце. Потім той знову… Який же безлад стоїть у головах людей, що не знають елементарних правил спілкування й поведінки?
Хто крайній у цій ситуації? Звичайно, що відповідь в мене універсальна — і той, і той. Зважаючи, що тролейбус наповнений людьми, які завідома чекали на нього й не полінувалися підійти туди, де він зупинився, чоловіки просто проґавили свій момент і водій мав право продовжувати рух без зупинки, не порушуючи графік руху. Проте той же водій міг і, можливо, таки повинен був зупинитися біля звичної для себе зупинки, аби дібрати до решти тих роззяв, що пропустили посадку в дальньому куті вулиці.
Право людини робити те, що вона хоче, завжди корегується з правом не зашкоджувати іншим людям робити те, що вони хочуть, при умові, що обидві сторони діють відповідно до правил моралі та совісті. Якось звучить обмежено, але… Природне право людини зникає тоді, коли людина входить у суспільство (Т.Гоббс).
Чим має людина безперешкодно задовольняти внутрішні забаганки і вимоги? Може і так, може і не так.
Над цим питанням людина думала здавна. Її думки вилилися у винайдення конституції, хартії прав і свобод та природного права Гоббса. З давніх часів людина бажала чимало всього. Задоволення своїх потреб вона реалізувала, не завжди оглядаючись на інших та не звертаючи увагу на їхні бажання. Тобто від природи, як про це твердив Гоббс, вона вільна робити те, що захоче.
Але це він казав так спочатку, щоб привернути до себе увагу. Пізніше він обов'язковим моментом додав і суспільний договір, що свідчив про наявність розуму в людини й вміння ним користуватися. Адже первіснообщинний лад, в котрому яскраво видно природне право людини, впорядковував лишень ієрархічне відношення одного первісня до іншого. Хто сильніший, той і виграв! Геть як у тваринок! Домовитися з холеричним «кроманьйонцем» «кроманьйонцю»-меланхоліку, мені здається, було ой як важко.
Саме в той час егоїстичність людської природи була проявлена виразно й чітко. «Якщо я хочу з'їсти цей кусок оленя, я його з'їм» — не скажу, що так думали, але подібно до цього діяли.
Пізніше люди збагнули, що не все так просто. І не виправдовується гасло «Анархія -мать парядка». Були створені конкретні вимоги й конкретні рамки для дій — правила. Хамурапі завдяки своїй грамотності та, напевно, забудькуватості вирішив записати кожне правило на щиті. Коли ж люди й далі не виконували правил, він дописав наслідки, що логічно випливають з невиконання правил — пригрозив утратами або речі, або руки, або голови.
Історія нам сьогоднішнім користувачам показує важливість існування правил. І тільки лінивий чи безголовий не розуміє цього. Немає порядку, ніяке природне право не захистить тебе. Сьогодні без правил жити неможливо. Вдома ти можеш скільки завгодно теревенити про природну даність діяти як завгодно!
А вся ця передісторія потрібна була для порозуміння з натовпом сьогоднішніх людей, які ідейно вивершили себе над усіма й усім, які блукають поміж іншими людьми, штовхають, заважають, кричать, матюкають, курять, п'ють, пісяють тощо де, як і коли їм заманеться. Бо їм так хочеться. У них є право!
Збудником моєї негативної реакції щодо таких людей став випадок на зупинці біля Резиденції. Там місця мало, транспортних засобів навпаки — надлишок. Середа, четверта година. Студенти, викладачі, працівники різних інституцій стоять в очікуванні на свій маршрутний засіб. Тобто люди зійшлися різного віку, різного складу розуму й різної кондиції (свідомості). Поряд з ними стоять гул, шум, дим тощо. Спершу приїздить тролейбус, за ним прибуває ще один тролейбус, із зупинки поки не рушає маршрутка, за нею ще одна маршрутка. В одному місці, в один час виникла купка автомашин. Приїздить і тролейбус №1 — найпопулярніший тут. Через брак місця на звичному для себе місці змушений провести висадку й посадку пасажирів ближче до житлового будинку по вул. Ю.Коцюбинського (біля скверу). Хто його побачив, той до нього і пішов. Або ще так: хто на нього чекав, той його побачив, той до нього і пішов.
Стояли відокремленою групою чоловіки старші в літах із нестандартною кондицією в очах. Про щось дискутували гучно й жваво. Теж очікували на свій маршрутний транспорт. Як виявилося, ним був тролейбус №1. Оскільки лишень тролейбус, позбавлений на момент висадки-посадки власного місця, під'їхав ближче до гурту чоловіків, як ті звересканили, загукали, загрюкали, а один з вусами «роги» тролейбусу обірвав. Водій мовчки поставив штангу на своє місце, паралельно вислуховуючи повчання від чоловіків, що він не там став, що він змушений двері відчинити тощо. Водій сів за кермо і рушив.
Вусань знову сіпнув за «роги». Водій знову поставив їх на місце. Потім той знову… Який же безлад стоїть у головах людей, що не знають елементарних правил спілкування й поведінки?
Хто крайній у цій ситуації? Звичайно, що відповідь в мене універсальна — і той, і той. Зважаючи, що тролейбус наповнений людьми, які завідома чекали на нього й не полінувалися підійти туди, де він зупинився, чоловіки просто проґавили свій момент і водій мав право продовжувати рух без зупинки, не порушуючи графік руху. Проте той же водій міг і, можливо, таки повинен був зупинитися біля звичної для себе зупинки, аби дібрати до решти тих роззяв, що пропустили посадку в дальньому куті вулиці.
Право людини робити те, що вона хоче, завжди корегується з правом не зашкоджувати іншим людям робити те, що вони хочуть, при умові, що обидві сторони діють відповідно до правил моралі та совісті. Якось звучить обмежено, але… Природне право людини зникає тоді, коли людина входить у суспільство (Т.Гоббс).
0 коментарів