Думки над "Монологом..." М. Івасюка та Генієм В. Івасюка

Ще одна книга Михайла Івасюка збентежила в мені патріотичні думки, гасла й бачення. «Монолог перед обличчям сина» є обіцяною для сина книгою. Про сина книгою.
Ми знаємо сьогодні про Володимира Івасюка, передового композитора й поета середини ХХ століття, майже все. Багато його друзів та рідних йому людей з втіхою та пієтетом пригадують все, що вони переживали з отим парубком. Хтось обмежується в своїх споминах правдешною дійсністю і каже все як було, а комусь видається це замалим для імені знаного по всіх закутках планети співця й домальовують Володимиру Івасюку щось вище, глибше, ширше, більше й неабияке. Та слова цих людей неможливо відкидати безапеляційно до смітника од і хвалебних гімнів. Вони вірять в усе сказане, бо й справді муз?ка Івасюк у пам'яті зостався вищим, глибшим, ширшим, більшим та неабияким чоловіком.
В книзі Михайло Івасюк розказує про кроки Володимира в житті. Від перших до майже останніх. Багато моментів кумедних, трагічних, зворушних та звичайних життєвих траплялося в житті хлопця з міста Кіцманя. Всіляко хотілося батькові наголосити, що син був звичайною людиною. Паралельно він всіляко давав знати, що такої людини ще не було й поки нема. Його син — геніальної природи людина.
А ще у «Монолозі...» батько Івасюк веде мову про могутні й пристрасні батьківські переживання за своїх дітей. Любов до сина справжня, така, що хочеться написати підручник і дати на вивчення кожному батькові, бо він плекає свого первістка завзято, але не фанатично, віддано, але не єдино. Та завжди переживає за його кроки, незавжди показуючи ті переживання. Бо син повинен робити власний вибір, помилки, звитяги. Бо син є людиною вільною і незалежною.
Володимир Івасюк був співцем волі, хоча сам залишався бранцем безлічі етичних та естетичних норм. Музика є життям, медицина є професією, повага є гаслом, любов є наставницею. Він давав волю своїй фантазії, бо всередині в його голові й душі шалена кількість ідей не могла вміщатися.
Що ж дужче мене вразило в книзі? Те, як батько описує життя сина, оплакує його безглузду загибель й пишається його величчю в царині людського духу? Чи те як жив і творив талановитий юнак, як народжувалися пісні, які виховують й до нині покоління людей? Мабуть, батьківське вміння виховати й прищепити дитині любов є запорукою успіху людини.
Геній — це важка праця щодня, щогодини і щохвилини. На цьому Михайло Івасюк акцентує в житті Володимира, який не хотів утрачати час і заповнював кожну мить якоюсь дією, ніби відволікався від марнотратства часу. Талановита людина приречена на роботу. Тому Володимир Івасюк досяг успіхів та сформував уміння і в музиці, і в навчанні, і в медицині, і в образотворчому мистецтві, і в фотографії, і в кінематографі, і в дружбі, а особливо в сімейних стосунках. Ніщо не зайве, все потрібне.
Немає сьогодні ні Володимира Івасюка, ні багатьох його друзів, знайомих. Немає сьогодні Михайла Івасюка, Софії Івасюк. Їхні тіла лежать в землі на різних цвинтарях. Але в душі, хочу так думати, разом вони живуть у світі спокою, світла, добра та любові. Хочу так думати...

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте