Шлях Світлайтіні

Подвійна будова світу подвоїла людину. В ній наружу постійно прориваються антиномії.
Антиномії світла й тіні. Темряви і відблиску. Трепетне й зворушливе відчуття, коли спостерігаєш за співпрацею білого й чорного, світлого й темного.
Бачиш їхню протилежність, їхню різність та контрастність. Світле є тим, що просякає всі речі й людину світлом, малює білим по землі й небі. Воно наповнює все видющістю й сприйняттям. Світле відкриває очі. Це емпірія та лоґос.
Темне є всім тим, що закутує від світла тінню. І людину, і речі, і світ. Темрява заслонює білу фіранку неба, накриває чорною пеленою світло землі. Вона ховає відчуття, відкриває розум й напускає перед очі фантазію, мрію, ілюзію. Темрява наповнює думки. Це ейдос та нус.
І все міститься навколо. Все є у світі й людині. Темне і світле. А тому бачити їхню боротьбу, це бачити їхню любов. Адже світло й темрява є суттю буття, вони є буттям. Вони є ознаками любові. Єдністю. Цілим. Це шлях прозріння та знання.
Фотографія в чорно-білому спектрі відкидає зайві вигадані кольори. Відтінки розбещують видимість. Ніби зманіжені цятки, вони чіпляються за зір і відволікають його від споглядання вічної любові, єдності протилежностей. Тому кольорова фотографія тут місцем поступається чорно-білій, бо задум в показі цілого.
А все це сказано, щоб подумати. Щоб закрити очі від світла й заглянути в темні закутки розуму. Відчинити для думки, ідеї, фантазії шлях. Шлях нелегкий, далекий, звивистий. Шлях в тисячу кроків. Він колись закінчиться, бо кожен шлях має кінець.
І відкриєш очі. Заскочиш до світлого неспокою відчуттів. І рушиш, зробиш перший крок. Кожен шлях в тисячу кроків починається з одного кроку.
І будеш іти сміливо до звивин, труднощів, в далечінь. Адже ти бачив у собі темряву й світло. Ти розумієш їх. Бо їхня вічна любов передалася тобі.
В цих знімках появилася якась життєва радість. Ясність. Цікавість. Світло й тінь дали піймати себе.











8 коментарів

Віталія Козменко
Те що вразило і чим?!
Юність — страшенно люблю ту «юність» в тій рижій бестії
Спрямованість — сильно нагадує Київ і кіностудію Довженка
Теплінь — твоя симпатія
Пошук — моя улюблена карта і твій погляд
Тяга до світла — ну цікавими мені видаються світлини в потягах, може тому що ними мої очі ще не розбещені ))
Віталія Козменко
та ні, не просто. Чесно…
П.С. Мені очі ріжуть шуми на багатьох світлинах
Максим Козменко
Я їх не хотів знімати… Отже, так задумано.
Святослав Вишинський
Є щось сковородинське у стилі Максимового філософування. Чи то пак — фабіанівське:

Максим Козменко
Фабіанівське? :)
Святослав Вишинський
Миколайчуковий Фабіан як архетип (мандрівного) буковинського філософа. Фігура вже майже міфологічна.
Максим Козменко
Як архетип і справді Фабіан виступає як пошук, постійна бесіда, погляд на себе з іншого боку життя (смерті).
Дякую за повернення наших архетипів!
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте