Шлях Світлайтіні

Подвійна будова світу подвоїла людину. В ній наружу постійно прориваються антиномії.
Антиномії світла й тіні. Темряви і відблиску. Трепетне й зворушливе відчуття, коли спостерігаєш за співпрацею білого й чорного, світлого й темного.
Бачиш їхню протилежність, їхню різність та контрастність. Світле є тим, що просякає всі речі й людину світлом, малює білим по землі й небі. Воно наповнює все видющістю й сприйняттям. Світле відкриває очі. Це емпірія та лоґос.
Темне є всім тим, що закутує від світла тінню. І людину, і речі, і світ. Темрява заслонює білу фіранку неба, накриває чорною пеленою світло землі. Вона ховає відчуття, відкриває розум й напускає перед очі фантазію, мрію, ілюзію. Темрява наповнює думки. Це ейдос та нус.
І все міститься навколо. Все є у світі й людині. Темне і світле. А тому бачити їхню боротьбу, це бачити їхню любов. Адже світло й темрява є суттю буття, вони є буттям. Вони є ознаками любові. Єдністю. Цілим. Це шлях прозріння та знання.
Фотографія в чорно-білому спектрі відкидає зайві вигадані кольори. Відтінки розбещують видимість. Ніби зманіжені цятки, вони чіпляються за зір і відволікають його від споглядання вічної любові, єдності протилежностей. Тому кольорова фотографія тут місцем поступається чорно-білій, бо задум в показі цілого.
А все це сказано, щоб подумати. Щоб закрити очі від світла й заглянути в темні закутки розуму. Відчинити для думки, ідеї, фантазії шлях. Шлях нелегкий, далекий, звивистий. Шлях в тисячу кроків. Він колись закінчиться, бо кожен шлях має кінець.
І відкриєш очі. Заскочиш до світлого неспокою відчуттів. І рушиш, зробиш перший крок. Кожен шлях в тисячу кроків починається з одного кроку.
І будеш іти сміливо до звивин, труднощів, в далечінь. Адже ти бачив у собі темряву й світло. Ти розумієш їх. Бо їхня вічна любов передалася тобі.
В цих знімках появилася якась життєва радість. Ясність. Цікавість. Світло й тінь дали піймати себе.











  • —
  • 11 лютого 2012, 14:05
  • Максим Козменко


  • Поширити:

Коментарі (8)

RSS згорнути / розгорнути
+
+3
Те що вразило і чим?!
Юність — страшенно люблю ту «юність» в тій рижій бестії
Спрямованість — сильно нагадує Київ і кіностудію Довженка
Теплінь — твоя симпатія
Пошук — моя улюблена карта і твій погляд
Тяга до світла — ну цікавими мені видаються світлини в потягах, може тому що ними мої очі ще не розбещені ))
avatar

Віталія Козменко

  • 11 лютого 2012, 21:06
+
+2
І просто так)
avatar

Максим Козменко

  • 11 лютого 2012, 21:19
  • ↑
+
+3
та ні, не просто. Чесно…
П.С. Мені очі ріжуть шуми на багатьох світлинах
avatar

Віталія Козменко

  • 11 лютого 2012, 21:27
+
+2
Я їх не хотів знімати… Отже, так задумано.
avatar

Максим Козменко

  • 11 лютого 2012, 21:55
  • ↑
+
+1
Є щось сковородинське у стилі Максимового філософування. Чи то пак — фабіанівське:

avatar

Святослав Вишинський

  • 12 лютого 2012, 00:10
+
+1
Фабіанівське? :)
avatar

Максим Козменко

  • 12 лютого 2012, 12:14
  • ↑
+
+1
Миколайчуковий Фабіан як архетип (мандрівного) буковинського філософа. Фігура вже майже міфологічна.
avatar

Святослав Вишинський

  • 13 лютого 2012, 02:26
  • ↑
+
+1
Як архетип і справді Фабіан виступає як пошук, постійна бесіда, погляд на себе з іншого боку життя (смерті).
Дякую за повернення наших архетипів!
avatar

Максим Козменко

  • 13 лютого 2012, 12:13
  • ↑

Лише зарeєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
Увійти або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте