Про світоглядні форми й філософію

Коли щось не вилазить через словесні образи із закамарків розуму, але мучить підсвідомими бажаннями виговоритися, тоді почуваюся зле. Тоді опускаються руки, очі, настрій падає, емоційний стан змінюється до виснаженого й змученого буркотіння. Зовсім кепські справи починаються!


Воно їсть, гризе, коробить, хоче на волю! Хоче на зовні!


Отже, – як люблять клішовані самописці зблюзнірити й покепкувати, –  починаю філософувати…
 


А що воно, оте філософування? Невже філософія не варта захоплення, а варта осміху й осуду? Чому дух морального піднесення та свідомого звеличення щез поза межами просторового сприйняття? Чим же погане розмірковування й спостерігання суті речей?


Не йму віри, що люди змінилися в думці й дусі. Щоб забути про велич філософського мислення, треба не лише змінитися, треба забутися, переродитися. Почасти воно (перебудова) знайшла своє відображення при нав'язливих відношеннях до філософських ідей іншими світоглядними формами. Першим вказував на синкрецію світу міф. Всі речі й усі події проходять в єдиному просторі та часі. Немає світів інших поза нашим. Філософські злети до світу ідей, світу форми й матерії, світу метафізики корегували у відповідності з тодішними віруваннями. Прийшла релігія, ніби вдосконалена форма світоглядного сприйняття світу, проте така ж далека від його суті та основи, як і міф. Вона також забороняла філософії ширяти висотами думки в духовних планах. Гіршою за міф була ілюзорна дозволеність бавитися з метафізикою, з богом і демоном при постійному напрямленні й поправлянні. Сюди не йди, туди іди! І, нарешті, наука, що доконала надії філософських оптимістів на звеличення одкровенного знання та істинного вчення. Дозволивши зазирнути в суть речей, наука «дозволила» дивитися тільки в двох напрямах – або досвід, або розум. Або філософія керується наявними фактами, або вона скеровує до набуття фактів.


Хотілося б зауважити раціоналізм як явище толерантного відношення науки до філософії, проте строга регламентованість логічним та методичним правилам убиває будь-яку толерантність та поблажливість. Немає в науці доброго для філософії: адже [філософія] лишень метафізика, а вона «за природою». Отже, філософії тут нема. Сумно констатуємо позитивізмом.


Спраглі пошуків емоційного піднесення загорланять про мистецтво. Залишковий осередок філософських споглядань. Та все ж, змушено кажу, що мистецтво – це собі мистецтво. Там філософії обмаль. Є безмежжя, є порив, є вічність. Але ж немає простору, часу, думки. Звично говорять, що мистецтво формується всередині й виражається завдяки несвідомим душевними бажаннями. Щось забелькотіло, щось і написалось. Ні, думки все ж немає! Отже, і філософії тут немає.


Як не крути, а без думок філософія ніщо. Це або наука, або міф, або релігія, або мистецтво. Тільки через спрямованість до жаги знати, тільки через розуміння буттєвості світу, тільки через бачення життя, тільки через представлення внутрішнього в зовнішньому філософська істина здатна існувати.


А філософська істина є. Дійсно, одна. Вона є навколо, вона є всередині, вона – всюди. Філософська правда в тому, що світ і людина – одне для одного, і єднає їх пізнання.


Ось так.

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте