Спогад про "гарчик" (30 вересня 2012)
«Захарецький гарчик» мені відкрився гуцульськими стравами, виступом Вашківецького танцювального колективу, невеликою кількістю виробів з дерева, глини, тканини та місцевою настоянкою «Калганівка».
Село Підзахаричі запам’яталося підвісним мостом над гірським Черемошем, чистим повітрям і балакучими жителями, які запрошували приїжджати на гриби, походи в гори й просто щоб побути.
Саме дійство «Захарецького гарчика» проводиться вже 12 років. Воно збирає гостей з усіх усюд, щоб прорекламувати місцеві туризм, їжу та сувеніри. Цього року обов’язковою умовою для продавців було виставляти на продаж продукцію тільки нашу, українську. Що ж, гарно, патріотично, заслуговує пошани й визнання. Однак таке правило діяло лише на території музею, де й проходили основні заходи, а за межами, при дорозі – продавали, що хотіли!
Загалом продавали різні вироби з глини, дерева, вовни, тканини, які демонстрували характерні для гуцульської культури символи, знаки, елементи побуту й традицій. Багато було продуктів харчування: від вже зготовлених страв до свіжих інгредієнтів. Тут і гриби сушені, і гриби «закриті» (консервовані), і бринза, і будз, і ковбаси, і сушениці (сухофрукти) і так далі. Також був чималий вибір спиртних напоїв. Від простої самогонки, «магазинової» горілки до різноманітних настоянок. Особливою шаною як у місцевих жителів, так і в гостей користувалася «Калганівка» — горілчаний настій на корені буковинського «жень-шеню», або дженджура, який, стверджують, дає чоловікові статевої сили. Неменш цікавою є настоянка з брусниці – гогодзівка.
Свято мало динамічний характер, на сцені завзято витанцьовували хлопці й дівчата з Вашківецького танцювального колективу, багато співали й розповідали віршики діти. Звичайно, були запрошені як особливі гості обласні чиновники, проте їхні виступи блякли в порівнянні навіть з дитячими віршиками, бо не було чути ні музики, ні радісних рим, ні голосистих пісень від них. Вони сухо посміхалися й вітали всіх зі святом, обіцяли добробут на майбутнє. Глядачі їм аплодували, але то швидше зі звички, ніж зі згоди.
Провели конкурс «Гуцульська чічка», де обирали симпатичну пані в народному строю як найгарнішу з-поміж інших. Перемогу цьогоріч отримала гостя з Москви. Вона і справді була гарна і щира.
За словами організаторів, новацією «Захарецького гарчика – 2012» була кошурка – невеликий шалаш з лабузу (кукурудзяного шумолиння). Але з вигляду ця конструкція геть нічого цікавого й особливого не представляла, лишень складені до купи зв’язки кукурудзяних стебель.
День проходив, гості п’яніли від гірського повітря, лісистих гір, народних традицій та спиртних напоїв. До кінця свята дехто й на ногах не був спроможним встояти. Отож завершився «гарчик» традиційно й прогнозовано – стан оп’яніння оволодів присутніх.
Саме ж дійство «Захарецького гарчика» є цікавим, традиційним. Але не унікальним. Подібні заходи відбуваються і в Путилі, і в Космачі, й у Верховині. Для села Підзахаричі справді масштаб дійства грандіозний, але для області Чернівецької – ще є куди рости. Тому ті чиновники, що вповідали людям за майбутній добробут, краще б зосередили більше уваги на сучасній «стабільності», яка може перерости в застій (12 років одне й те саме в Підзахаричах, і лиш тепер з’явилась кошурка!), та посприяли більш величному та інтригуючому проведенню заходу. Приміром дали конкретне спрямування свята – Свято Бринзи, Свято Вівці, Свято Підвісного моста і таке інше. Учасників та гостей можна затягнути цікавішою рекламою та різними акціями, конкурсами, сюрпризами. Звичайно саме село це не зробить, а область – зробить.
Свято святом, але природа тут унікальна! Напевно, це і є найпершою та найкращою рекламою для Підзахаричів та їхнього «гарчика».
Село Підзахаричі запам’яталося підвісним мостом над гірським Черемошем, чистим повітрям і балакучими жителями, які запрошували приїжджати на гриби, походи в гори й просто щоб побути.
Саме дійство «Захарецького гарчика» проводиться вже 12 років. Воно збирає гостей з усіх усюд, щоб прорекламувати місцеві туризм, їжу та сувеніри. Цього року обов’язковою умовою для продавців було виставляти на продаж продукцію тільки нашу, українську. Що ж, гарно, патріотично, заслуговує пошани й визнання. Однак таке правило діяло лише на території музею, де й проходили основні заходи, а за межами, при дорозі – продавали, що хотіли!
Загалом продавали різні вироби з глини, дерева, вовни, тканини, які демонстрували характерні для гуцульської культури символи, знаки, елементи побуту й традицій. Багато було продуктів харчування: від вже зготовлених страв до свіжих інгредієнтів. Тут і гриби сушені, і гриби «закриті» (консервовані), і бринза, і будз, і ковбаси, і сушениці (сухофрукти) і так далі. Також був чималий вибір спиртних напоїв. Від простої самогонки, «магазинової» горілки до різноманітних настоянок. Особливою шаною як у місцевих жителів, так і в гостей користувалася «Калганівка» — горілчаний настій на корені буковинського «жень-шеню», або дженджура, який, стверджують, дає чоловікові статевої сили. Неменш цікавою є настоянка з брусниці – гогодзівка.
Свято мало динамічний характер, на сцені завзято витанцьовували хлопці й дівчата з Вашківецького танцювального колективу, багато співали й розповідали віршики діти. Звичайно, були запрошені як особливі гості обласні чиновники, проте їхні виступи блякли в порівнянні навіть з дитячими віршиками, бо не було чути ні музики, ні радісних рим, ні голосистих пісень від них. Вони сухо посміхалися й вітали всіх зі святом, обіцяли добробут на майбутнє. Глядачі їм аплодували, але то швидше зі звички, ніж зі згоди.
Провели конкурс «Гуцульська чічка», де обирали симпатичну пані в народному строю як найгарнішу з-поміж інших. Перемогу цьогоріч отримала гостя з Москви. Вона і справді була гарна і щира.
За словами організаторів, новацією «Захарецького гарчика – 2012» була кошурка – невеликий шалаш з лабузу (кукурудзяного шумолиння). Але з вигляду ця конструкція геть нічого цікавого й особливого не представляла, лишень складені до купи зв’язки кукурудзяних стебель.
День проходив, гості п’яніли від гірського повітря, лісистих гір, народних традицій та спиртних напоїв. До кінця свята дехто й на ногах не був спроможним встояти. Отож завершився «гарчик» традиційно й прогнозовано – стан оп’яніння оволодів присутніх.
Саме ж дійство «Захарецького гарчика» є цікавим, традиційним. Але не унікальним. Подібні заходи відбуваються і в Путилі, і в Космачі, й у Верховині. Для села Підзахаричі справді масштаб дійства грандіозний, але для області Чернівецької – ще є куди рости. Тому ті чиновники, що вповідали людям за майбутній добробут, краще б зосередили більше уваги на сучасній «стабільності», яка може перерости в застій (12 років одне й те саме в Підзахаричах, і лиш тепер з’явилась кошурка!), та посприяли більш величному та інтригуючому проведенню заходу. Приміром дали конкретне спрямування свята – Свято Бринзи, Свято Вівці, Свято Підвісного моста і таке інше. Учасників та гостей можна затягнути цікавішою рекламою та різними акціями, конкурсами, сюрпризами. Звичайно саме село це не зробить, а область – зробить.
Свято святом, але природа тут унікальна! Напевно, це і є найпершою та найкращою рекламою для Підзахаричів та їхнього «гарчика».
1 коментар