Персональний погляд від "Персонального погляду"... (21 грудня 2012)
Скільки поглядів, скільки думок, скільки вражень, стільки й критики, бо все це тільки людям присутнє. Особливо багато критики там, де витає знання, розуміння, вміння.
В п’ятницю 21-го грудня, в день найменшого дня, була відкрита виставка Чернівецької організації Національної спілки фотохудожників України в приміщенні Художнього музею. «Персональний погляд» — це збірка робіт усіх «живих» членів організації. Таке інтригуюче означення своїм колегам дав голова чернівецького відділення Тарас Перун, бо виставлені були роботи всіх діючих митців. Це була вже третя передноворічна презентація фотохудожників Буковини.
Роботи виставлені в різноманітних жанрах. Переважає концептуальне фото, жанрове, вуличне. Тобто таке, що змушує шукати смисл сюжету, видивлятися зміст, фантазувати над предметами й розгадувати задум фотографа. Деякі знімки були очевидно промовисті, деякі знаково закручені. Знайшли на виставці своє місце й класичні портрети, пейзажі, тваринні й рослинні зображення. Загалом кожен фотохудожник вибрав ті знімки, якими хотів переказати власні пошуки, роботу й результати за «звітній» період. Глядачам же потрібно прийти, оглянути й покритикувати. Біля вхідних (чи вихідних) дверей є книга відгуків, всю критику – схвальну й невдоволену – записують сюди.
На відкритті були в основному свої, «живі» члени спілки фотохудожників. Поміж ними втішено походжали працівники музею. Ще було декілька зацікавлених в мистецтві відвідувачів. І зовсім мало журналістів. Та й усе.
Загалом враженнями між собою відвідувачі обмінювалися потайки й тихцем, щоб випадково не образити автора того чи того знімку, який може випадково, а може й не випадково, стояти за спиною. А самі ж автори були заклопотані бесідуванням про щось своє, інше, напевно, вище. З таким настроєм і балачками присутні перемістилися після вступних слів працівниці музею, голови спілки й заслуженого митця до хором, аби розвеселити душу й нутро п’янкими напоями та канапешніми наїдками. Там бесіди вирували, усмішки сяяли, а фотоапарати клацали.
Зрештою відкриття закінчилося, відвідувачі розійшлися. Зал з фотографіями спорожнів. Пізніше в ньому вимкнули світло, замкнули двері й витвори наших художників отримали заслужений спокій. Цікаво, а чи буде до них завтра, післязавтра, після-післязавтра, аж до середини січня інтерес і неспокій? Чи можливо їх турбуватимуть лише працівники музею, які розчинятимуть двері та вмикатимуть освітлення? Що ж, маю велику надію та величезне бажання, аби роботи фотохудожників все ж неспокій мали саме від допитливих очей відвідувачів, а не від самотніх лампочок люстр. Цю спокійну блокаду наших чернівецьких нерозкритих поціновувачів треба ще пробити.
(Текст опублікований також на сайті artkomari.ucoz.ru. Перехід за посиланням: )
В п’ятницю 21-го грудня, в день найменшого дня, була відкрита виставка Чернівецької організації Національної спілки фотохудожників України в приміщенні Художнього музею. «Персональний погляд» — це збірка робіт усіх «живих» членів організації. Таке інтригуюче означення своїм колегам дав голова чернівецького відділення Тарас Перун, бо виставлені були роботи всіх діючих митців. Це була вже третя передноворічна презентація фотохудожників Буковини.
Роботи виставлені в різноманітних жанрах. Переважає концептуальне фото, жанрове, вуличне. Тобто таке, що змушує шукати смисл сюжету, видивлятися зміст, фантазувати над предметами й розгадувати задум фотографа. Деякі знімки були очевидно промовисті, деякі знаково закручені. Знайшли на виставці своє місце й класичні портрети, пейзажі, тваринні й рослинні зображення. Загалом кожен фотохудожник вибрав ті знімки, якими хотів переказати власні пошуки, роботу й результати за «звітній» період. Глядачам же потрібно прийти, оглянути й покритикувати. Біля вхідних (чи вихідних) дверей є книга відгуків, всю критику – схвальну й невдоволену – записують сюди.
На відкритті були в основному свої, «живі» члени спілки фотохудожників. Поміж ними втішено походжали працівники музею. Ще було декілька зацікавлених в мистецтві відвідувачів. І зовсім мало журналістів. Та й усе.
Загалом враженнями між собою відвідувачі обмінювалися потайки й тихцем, щоб випадково не образити автора того чи того знімку, який може випадково, а може й не випадково, стояти за спиною. А самі ж автори були заклопотані бесідуванням про щось своє, інше, напевно, вище. З таким настроєм і балачками присутні перемістилися після вступних слів працівниці музею, голови спілки й заслуженого митця до хором, аби розвеселити душу й нутро п’янкими напоями та канапешніми наїдками. Там бесіди вирували, усмішки сяяли, а фотоапарати клацали.
Зрештою відкриття закінчилося, відвідувачі розійшлися. Зал з фотографіями спорожнів. Пізніше в ньому вимкнули світло, замкнули двері й витвори наших художників отримали заслужений спокій. Цікаво, а чи буде до них завтра, післязавтра, після-післязавтра, аж до середини січня інтерес і неспокій? Чи можливо їх турбуватимуть лише працівники музею, які розчинятимуть двері та вмикатимуть освітлення? Що ж, маю велику надію та величезне бажання, аби роботи фотохудожників все ж неспокій мали саме від допитливих очей відвідувачів, а не від самотніх лампочок люстр. Цю спокійну блокаду наших чернівецьких нерозкритих поціновувачів треба ще пробити.
(Текст опублікований також на сайті artkomari.ucoz.ru. Перехід за посиланням: )
2 коментарі
Как же без этого, епт.