Враження від української Національної Географії
Нарешті в руках тримаю «National Geographic Україна». Перший журнал світового авторитету і пієтету, який лишень видали українською мовою для нашої країни.
Поява журналу особисто для мене чимось неймовірним не стала, проте захоплення самим брендом «National Geographic» змусило чекати на нього з певним трепетом...
А перший номер «Національної Географії» до Чернівців довго-довго не доходив. Сніговії, морози, замети, колапси, надзвичайні стани були причиною недоставляння мандрівного журналу до краю Буковини. Бажання його отримати почало набувати фанатичних обрисів.
В перший вівторок квітня я приїхав до Києва. Гадав, одразу придбаю «National Geographic Україна», акуратно заховаю в сумці й втішатимуся ним уже дорогою назад до Чернівців. Проте одразу нічого не вдалося купити. Жіночки з пресою на станціях метро «Вокзальна», «Деміївська», «Майдан Незалежності» вже не мали цього журналу. Сказали, що розкупили, а нової партії мабуть вже й не буде. В Головному Поштамті знизали плечима й заявили, що їм такий журнал взагалі не надходить.
На небі світило сонце, та по шкірі в мене бігав холод. Бути в Києві, в місті, де є все, в місті, з якого перший випуск «National Geographic Україна» розійшовся українськими землями, і не змогти купити його! Якось парадоксально все складалося...
Зрештою парадоксу не виникло і журнал я знайшов та придбав. Просто, тихо й швидко. Ніби в мене його могли забрати (думка, до речі, така була, що це останній екземпляр і треба буде боротися за нього). Я втішений, сонце таки було тепле, холод втік далеко, а радісне очікування притулилося до мене близько-близько.
В потязі з Києва до Чернівців я відкрив «National Geographic Україна» неспішно, насолоджуючись кожнісіньким дотиком, шелестом. Поволі хотів розгледіти весь зміст – від початку до кінця. Тому в радості перегорнув першу сторінку з рекламою, другу, третю і...
Для опису враження, яке пройняло тієї знаменної миті мій розум і серце, треба розкрити смисл і зміст буковинського культурно-філософського процесу світосприйняття, яке має назву «Серуматери!». Воно має глибоко емоційне та психологічне походження, слугує поясненням життєвого подиву, логічного непорозуміння, душевного неспокою та екзистенційного провалу, які синтезувалися єдиної миті в духовний феномен. «Серуматери» є виразом, який найчастіше вживається для вираження власного здивування й незадоволення.
Так ось. «Серуматери...», — сказав я, коли поглянув на громіздку рекламу фотоапарата Nikon. Там була помилка. Груба, велика, гидка й образлива. «Я ВСІ ТВОЇ ИДЕЇ» написали рекламники. Як же так? Професіонали?
Що, що, а перший випуск, я вважаю, повинен був бути вилизаним, вишкрябаним, напарфумленим і на тарілочці піднесеним. Про жоднісінькі помарки, не кажучи про грубі помилки, й мови не має бути! Це мене обурило. Якесь параноїдальне виникло відчуття, що т.зв. «український номер» може бути лише українським перекладом саме російського номеру, навіть не американського. Проте відкинув нав’язливі образи, вирішив, що то лишень рекламний ляп.
Загалом журнал справив на мене три важливі враження. Перше – світовий, хоча й американський бренд продовжує завойовувати нові території, надаючи право, як то всі загарбники роблять, агітувати за нього мовою місцевого населення. Друге – якісне видання має чітку тему й не вдається в різноманітні рекламні принади, тобто створює матеріали на замовлення передусім науки, а не рекламодавців. Третє – нічого надзвичайного у першому україномовному журналі від «National Geographic» немає, все в рамках стандартів.
Кріс Джонс, головний редактор «National Geographic», так і написав у вступному зверненні до українського читача: «Захоплююча нова інформація, що наповнюватиме журнал щомісяця, переважно буде складатися з перекладених статей з англомовного видання, яке ми готуємо у штаб-квартирі в Вашингтоні...». Тут же додає: «… але також її збагатять матеріали, створені спеціально для National Geographic Україна».
Не будучи попередньо обізнаним в концепції основного видання «Національної Географії», я думав, що то вийде наш журнал на основі того, великого. Ет, наївний! Насправді це тільки його перекладена версія...
Висновки після прочитання журналу такі...
По-перше, це фахове публіцистичне видання, яке має на меті поглиблювати людську обізнаність як із красою живої природи, так і з проблемами, що людина їй спричиняє.
По-друге, наголосити вже вкотре людині про те, що вона не Бог, а лише частиночка в природі, тому не має жодного права знищувати ту ж природу заради забави, збагачення, підвищення статусу серед собі подібних.
По-третє, журнал приймає до себе лише професіоналів справи й не буде гратися з абиким, тому наявність як самого журналу, так і українських фотографій, статей у ньому вже є свідченням високого рівня та поваги від авторитетних видавців.
По-четверте, мені особисто дуже не сподобався переклад статей. Зрозуміло, що американська манера побудови речень різниться від української, текст же відповідає більше американському стандарту й мені інколи він був просто нечитабельним. Різко обрубувалася логіка викладу, не завжди я втямлював раціональність побудови речень. Та й назви написані неточно (наприклад, «Три-Сістерс-Спрингс» від англ. Three-Sisters-Springs).
По-п’яте, критикувати може кожен, а взяти і зробити можуть лише одиниці. Тому я вітаю появу української версії знаменитого 125-літнього журналу «National Geographic» і втішаюся його свіжим запахом і далі. Вияв «серуматерівської» тривоги від помилок потроху вивітрюється, залишаючи теплі враження від отриманої інформації.
Поява журналу особисто для мене чимось неймовірним не стала, проте захоплення самим брендом «National Geographic» змусило чекати на нього з певним трепетом...
А перший номер «Національної Географії» до Чернівців довго-довго не доходив. Сніговії, морози, замети, колапси, надзвичайні стани були причиною недоставляння мандрівного журналу до краю Буковини. Бажання його отримати почало набувати фанатичних обрисів.
В перший вівторок квітня я приїхав до Києва. Гадав, одразу придбаю «National Geographic Україна», акуратно заховаю в сумці й втішатимуся ним уже дорогою назад до Чернівців. Проте одразу нічого не вдалося купити. Жіночки з пресою на станціях метро «Вокзальна», «Деміївська», «Майдан Незалежності» вже не мали цього журналу. Сказали, що розкупили, а нової партії мабуть вже й не буде. В Головному Поштамті знизали плечима й заявили, що їм такий журнал взагалі не надходить.
На небі світило сонце, та по шкірі в мене бігав холод. Бути в Києві, в місті, де є все, в місті, з якого перший випуск «National Geographic Україна» розійшовся українськими землями, і не змогти купити його! Якось парадоксально все складалося...
Зрештою парадоксу не виникло і журнал я знайшов та придбав. Просто, тихо й швидко. Ніби в мене його могли забрати (думка, до речі, така була, що це останній екземпляр і треба буде боротися за нього). Я втішений, сонце таки було тепле, холод втік далеко, а радісне очікування притулилося до мене близько-близько.
В потязі з Києва до Чернівців я відкрив «National Geographic Україна» неспішно, насолоджуючись кожнісіньким дотиком, шелестом. Поволі хотів розгледіти весь зміст – від початку до кінця. Тому в радості перегорнув першу сторінку з рекламою, другу, третю і...
Для опису враження, яке пройняло тієї знаменної миті мій розум і серце, треба розкрити смисл і зміст буковинського культурно-філософського процесу світосприйняття, яке має назву «Серуматери!». Воно має глибоко емоційне та психологічне походження, слугує поясненням життєвого подиву, логічного непорозуміння, душевного неспокою та екзистенційного провалу, які синтезувалися єдиної миті в духовний феномен. «Серуматери» є виразом, який найчастіше вживається для вираження власного здивування й незадоволення.
Так ось. «Серуматери...», — сказав я, коли поглянув на громіздку рекламу фотоапарата Nikon. Там була помилка. Груба, велика, гидка й образлива. «Я ВСІ ТВОЇ ИДЕЇ» написали рекламники. Як же так? Професіонали?
Що, що, а перший випуск, я вважаю, повинен був бути вилизаним, вишкрябаним, напарфумленим і на тарілочці піднесеним. Про жоднісінькі помарки, не кажучи про грубі помилки, й мови не має бути! Це мене обурило. Якесь параноїдальне виникло відчуття, що т.зв. «український номер» може бути лише українським перекладом саме російського номеру, навіть не американського. Проте відкинув нав’язливі образи, вирішив, що то лишень рекламний ляп.
Загалом журнал справив на мене три важливі враження. Перше – світовий, хоча й американський бренд продовжує завойовувати нові території, надаючи право, як то всі загарбники роблять, агітувати за нього мовою місцевого населення. Друге – якісне видання має чітку тему й не вдається в різноманітні рекламні принади, тобто створює матеріали на замовлення передусім науки, а не рекламодавців. Третє – нічого надзвичайного у першому україномовному журналі від «National Geographic» немає, все в рамках стандартів.
Кріс Джонс, головний редактор «National Geographic», так і написав у вступному зверненні до українського читача: «Захоплююча нова інформація, що наповнюватиме журнал щомісяця, переважно буде складатися з перекладених статей з англомовного видання, яке ми готуємо у штаб-квартирі в Вашингтоні...». Тут же додає: «… але також її збагатять матеріали, створені спеціально для National Geographic Україна».
Не будучи попередньо обізнаним в концепції основного видання «Національної Географії», я думав, що то вийде наш журнал на основі того, великого. Ет, наївний! Насправді це тільки його перекладена версія...
Висновки після прочитання журналу такі...
По-перше, це фахове публіцистичне видання, яке має на меті поглиблювати людську обізнаність як із красою живої природи, так і з проблемами, що людина їй спричиняє.
По-друге, наголосити вже вкотре людині про те, що вона не Бог, а лише частиночка в природі, тому не має жодного права знищувати ту ж природу заради забави, збагачення, підвищення статусу серед собі подібних.
По-третє, журнал приймає до себе лише професіоналів справи й не буде гратися з абиким, тому наявність як самого журналу, так і українських фотографій, статей у ньому вже є свідченням високого рівня та поваги від авторитетних видавців.
По-четверте, мені особисто дуже не сподобався переклад статей. Зрозуміло, що американська манера побудови речень різниться від української, текст же відповідає більше американському стандарту й мені інколи він був просто нечитабельним. Різко обрубувалася логіка викладу, не завжди я втямлював раціональність побудови речень. Та й назви написані неточно (наприклад, «Три-Сістерс-Спрингс» від англ. Three-Sisters-Springs).
По-п’яте, критикувати може кожен, а взяти і зробити можуть лише одиниці. Тому я вітаю появу української версії знаменитого 125-літнього журналу «National Geographic» і втішаюся його свіжим запахом і далі. Вияв «серуматерівської» тривоги від помилок потроху вивітрюється, залишаючи теплі враження від отриманої інформації.
0 коментарів