Виставка фотографій лікаря Бесараби (22 травня 2013)

Комусь Ігор Бесараба відомий, комусь невідомий. Хтось його знає як лікаря-інфекціоніста, хтось як фотографа. Хтось його бачив на вулиці, а хтось живе з ним поруч.
В середу, 22 травня, мені стало відомо, що Ігор Бесараба – практикуючий лікар, знаний фотограф, член фотоклубу «Позитив» — зробив ті прекрасні знімки Володимира Івасюка, якими ілюструють різні біографічні видання про композитора. Цей чоловік – історія, що ходить поруч.
22 травня 1979 року є темним днем для української культури. Тоді був похорон Володимира Івасюка у Львові. Його тіло знайшли неподалік міста, підвішеним на зігнутій гіляці. Розслідування швидко завершили, офіційні висновки поспіхом написали, некролог з буцімто подробицями смерті опублікували. І все, кінець повсякденній історії для органів влади. Та люди чомусь не повірили психозним паперам і великим гуртом пішли дати шану в останню дорогу відомому композитору. Зібралося стільки людей, що міліція не могла впоратися, аби їх завернути, тому лише супроводжувала. Щоправда профілактичні репресії провели після трагічного дня. Когось звільнили з роботи, когось в буцегарню затягли, а когось доганою нагородили. Місто Лева сумувало, Чернівці горювали, Івано-Франківськ плакав, ген усі гори схлипували через безглузду втрату того, хто звеличував любов і життя. Вічна шана світлій пам’яті Володимира Івасюка!
Ігор Бесараба був однокурсником Івасюка-молодшого. Бачився з ним у коридорах ВУЗу, вітався на вулиці, разом відбував військові збори в Новгород-Волинську. Найголовніше, що пан Ігор зробив ті фотографії, які нині зображують різні епізоди Івасюкового життя. Декілька з них представлені на персональній виставці в музеї Івасюків. Загалом на виставці зібрані знімки різних років, різних подій, різного змісту.
Фотографії пана Ігоря цікаві своєю репортажністю та миттєвістю. Сам він наголошує, що найдужче любить «знімати з-під тишка», так, аби не вмішуватися в подію. Більша частина робіт саме такою вловимістю й цікава. Чогось неймовірного та ультра-професійного серед фотографій Ігоря Бесараби не знайдеться. Бо все неймовірне та ультра-професійне є категоріями смаку. Неможливо всім захоплюватися однаковою мірою певною річчю, певним творінням. Стиль Бесараби простий, часом видається примітивіським, прямолінійним, бо одразу вгадується сюжет і розуміється що й до чого. Але ж чи не є це однією з ключових вимог до фотографії? Семантика знімку пана Ігоря конструктивна.
Щоправда є декілька робіт, які видаються вражаючими та символічними. Вони виходять за межі сфери «поглянув-сказав», бо вони зупиняють погляд і змушують подумати, осмислити, пережити. Фотографія хірурга, який витирає спітніле чоло після завершення операції, викликає страх і захоплення. Це факт підтвердження його переживань. Глядач не знає до кінця чи вдало завершилася операція чи ні, але він бачить змучені очі лікаря та втомлений рух рукою і розуміє, що для нього ця операція завершилася. За цей знімок Ігор Бесараба отримав медаль та грамоту за перше місце в міжнародному конкурсі фотографії в Румунії.
Є ще один інтригуючий знімок – портрет старого. Чорно-біла фотографія обличчя, що порізане життєвими зморшками, яке мовчки волає про всі біди та всі радості за все життя. Промовисте фото!
Серед присутніх було багато молодих журналістів, які відточували свою профмайстерність, були колеги лікарі, які мовчки оглядали фотографії та стримано ділилися спільними історіями, були також колеги фотографи, які задокументовували чи не кожен рух винуватця події. А ще був той лікар, який рукавом чоло витирає на знаменній фотографії автора. Та найголовнішим і водночас наймовчазнішим гостем виставки був батько пана Ігоря. Старенький дідусь, опершись на палиці, сидів на диванчику скраю зали, дивився навсібіч і думав щось своє. Ігор Бесараба фотографує багато своїх рідних, особливо батька і матір.
Досвід перегляду фотографій Бесараби в купі з історіями їхнього створення, про які автор радісно розповідав на відкритті, дали мені багато позитиву та впевненості. Адже виникло розуміння та переживання самого процесу створення кадру, а не лише потяг до виготовлення вже готового знімку. Результат інколи розчаровує, проте емоційний супровід, яким наділений пошук і створення його, може дати більше користі та знання. От саме пошуком і сповнені фотографії Ігоря Бесараби. А це вже досвід для тих, хто переглядає його роботи.

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте