"Malanca din Crasna" почалася (06.12.2013)
Традиція маланкування на території Буковини нараховує не одне століття й навіть тисячоліття. Міфічні персонажі, язичницькі обряди, первісні страхи поєдналися в єдиному культі возвеличення природи. Маланкування – це дохристиянський обряд з вираженими архетипними елементами.
Дмитро Сухолиткий-Собчук привіз до Чернівців свій новий фільм «Красна Маланка», або «Malanca din Crasna». Молодий режисер, який штудіював основні навики кіномистецтва й кіновиробництва під керівництвом знаного Михайла Іллєнка, вже привозив до Чернівців не одну свою роботу. Попередньо зацікавлені в укрсучарті мали змогу бачити короткометражні фільми Дмитра, а саме «Борода», «Нитка». Проте 6-го грудня було представлено в кінопрокаті вже повнометражний документальний фільм автора про звичаї маланкування в селі Красноїльську.
Оскільки фільм документальний, можна одразу відкинути претензії на постановчі акторські сцени, надумані сюжети й неживу інсценізацію. Кіно має на меті передати устами учасників Маланки різних років ті традиції, які змушують і сьогодні молодих парубків переодягатися в міфічних персонажів та вигукувати обрядові приспівки. В ньому показано весь етап підготовки до незвичайного дійства.
Красноїльськ, або село Красна є румуномовним селом Чернівецької області неподалік кордону. Воно швидше румунське село, ніж українське. В духовній культурі тут переважають національні окраси саме румунської культурної традиції. Саме тому це село є цікавим для ознайомлення та вивчення не лише для буковинців, які межують спільний простір з краснянами, але й для українців загалом, бо такого чуда, як традиції румунських українців, вони ще не бачили.
Обряд Маланки проводять в ніч на Святого Василія, а саме з 13-го на 14-е січня. Молоді хлопці переодягаються в різноманітних персонажів, попередньо виготовляючи власними силами й коштами святкову одежу, маски, атрибути, та ходять від хати до хати, маланкуючи. Тобто співаючи святкових різдвяних пісень, які прийнято виконувати в тому чи тому регіоні. Загалом центральними фігурами маланкування є образи Маланки та Василія, а щодо інших – фантазія безмежна. Такий розподіл прийнято застосовувати в більшості українських маланкових інсценізаціях.
Але Красноїльська Маланка своєрідна та унікальна, вона нетипова, харизматична і єдина. Вона порушує очевидні та прийнятні для нас закони традиційного народного жанру. Святість тут межує з нечистю, хоча як такої «нечистої сили» в обряді немає. Справа в тому, що герої Маланки в Красні далекі від естетичних ідеалів краси та порядку. Вимащені в сажі з жиром, обмотані ланцюгами й кольоровим лахміттям, напівголі з поголеними головами, вони розмахують тяженними булавами й стріляють батогами, вони ревуть, свистять, кричать, горланять і співають. А ще танцюють.
Образ нечистих зовні, проте сильних та відважних в душі людей, красняни вітають та звеличують в щорічній традиції Маланкування. Це образ «циганів», людей, які мають особливе місце в культурі румунського народу.
Поряд з «циганами» на лялькових конях гарцюють чисті, гарно зібрані, святково увінчані «королі». Святість образу «короля» зберігається також століттями, і справа тут не в соціальній прихильності до монархії. «Король» є відповідальним, статним, передовим обличчям в будь-якого народу. А стилізований кінь, то ще й сила, без якої королю важко тримати владу в руках.
Для впорядкування й організації святкового потоку обираються «коменданти». Молоді хлопці повинні під час Маланки не лише глядіти за порядком і вигукувати святкові примовки, але й годувати всіх своїх маланкарів, дбати, щоб їм вистачало матеріалів для костюмів, допомагати готувати ці костюми, і, що є дуже потрібним в зимовий морозний період, забезпечити всіх пекучим зігрівальним напоєм – самогоном. Традиційно кажуть, що ті хлопці, які були «комендантами» на Маланці, можуть потім справляти весілля, коли собі захочуть. Бо вони вже мають велику шану й гонор в селі.
Центральною фігурою красноїльської Маланки є «ведмідь». Так як село знаходиться в передгір’ї Крапат, цей дикий звір краснянам добре відомий. Його могутність беззаперечна, злість до болю відома, проте й досі залишається повага до господаря лісу.
Підхід до представлення «ведмедя» у Карсноїльську дуже цікавий. Якраз він і є ключовою ланкою документального фільму Сухолиткого-Собчука. Село поділене на три кути і в кожного є свій образ «ведмедя». Так з'являється «урса» (від румунського ursa – «ведмідь») у вигляді великої копиці сіна з очерету, або з масивними крилами, які зроблені з перев'язок висохлої трави, чи величезними крилами зробленими також з сіна довжиною в 4 метри.
Власне образ ведмедя в двох останніх побачити дуже важко. Залишається лише ідейно імпровізувати чому й звідки взялося уявлення, що ведмідь має крила. Ніхто ні в фільмі, ні поза ним стовідсоткового пояснення не дає. Та й звідки в легенди можуть бути пояснення?
Загалом красноїльська Маланка є справжнім обрядом ініціації молодих хлопців. Такий дохристиянський культ зберігається та ревно охороняється з покоління в покоління. Були спроби за часів Радянщини викорінити його, проте люди вірно опікувалися своїми правічними традиціями. Хлопці з року в рік протягом століть продовжують власноруч виготовляти складні костюми з сіна, очерету, мотуззя, дошок, ланцюгів. Тільки не одружені мають право бути в Маланці. Коли вже пройшов ініціацію «ведмедем» чи «циганом», «королем», а ще ліпше «комендантом», то й дівчата охочіше потягнуться за справжнім чоловіком.
Документальний фільм «Красна Маланка» переказує нам обрядові звичаї одного з багатьох сіл на Буковині. Але це не тільки переказ фільму, це бажання зрозуміти місцеву культуру через традиції. Завдяки такому розумінню з’явиться повага та справжня оцінка тому, що існує поряд з нами.
Дмитро Сухолиткий-Собчук привіз до Чернівців свій новий фільм «Красна Маланка», або «Malanca din Crasna». Молодий режисер, який штудіював основні навики кіномистецтва й кіновиробництва під керівництвом знаного Михайла Іллєнка, вже привозив до Чернівців не одну свою роботу. Попередньо зацікавлені в укрсучарті мали змогу бачити короткометражні фільми Дмитра, а саме «Борода», «Нитка». Проте 6-го грудня було представлено в кінопрокаті вже повнометражний документальний фільм автора про звичаї маланкування в селі Красноїльську.
Оскільки фільм документальний, можна одразу відкинути претензії на постановчі акторські сцени, надумані сюжети й неживу інсценізацію. Кіно має на меті передати устами учасників Маланки різних років ті традиції, які змушують і сьогодні молодих парубків переодягатися в міфічних персонажів та вигукувати обрядові приспівки. В ньому показано весь етап підготовки до незвичайного дійства.
Красноїльськ, або село Красна є румуномовним селом Чернівецької області неподалік кордону. Воно швидше румунське село, ніж українське. В духовній культурі тут переважають національні окраси саме румунської культурної традиції. Саме тому це село є цікавим для ознайомлення та вивчення не лише для буковинців, які межують спільний простір з краснянами, але й для українців загалом, бо такого чуда, як традиції румунських українців, вони ще не бачили.
Обряд Маланки проводять в ніч на Святого Василія, а саме з 13-го на 14-е січня. Молоді хлопці переодягаються в різноманітних персонажів, попередньо виготовляючи власними силами й коштами святкову одежу, маски, атрибути, та ходять від хати до хати, маланкуючи. Тобто співаючи святкових різдвяних пісень, які прийнято виконувати в тому чи тому регіоні. Загалом центральними фігурами маланкування є образи Маланки та Василія, а щодо інших – фантазія безмежна. Такий розподіл прийнято застосовувати в більшості українських маланкових інсценізаціях.
Але Красноїльська Маланка своєрідна та унікальна, вона нетипова, харизматична і єдина. Вона порушує очевидні та прийнятні для нас закони традиційного народного жанру. Святість тут межує з нечистю, хоча як такої «нечистої сили» в обряді немає. Справа в тому, що герої Маланки в Красні далекі від естетичних ідеалів краси та порядку. Вимащені в сажі з жиром, обмотані ланцюгами й кольоровим лахміттям, напівголі з поголеними головами, вони розмахують тяженними булавами й стріляють батогами, вони ревуть, свистять, кричать, горланять і співають. А ще танцюють.
Образ нечистих зовні, проте сильних та відважних в душі людей, красняни вітають та звеличують в щорічній традиції Маланкування. Це образ «циганів», людей, які мають особливе місце в культурі румунського народу.
Поряд з «циганами» на лялькових конях гарцюють чисті, гарно зібрані, святково увінчані «королі». Святість образу «короля» зберігається також століттями, і справа тут не в соціальній прихильності до монархії. «Король» є відповідальним, статним, передовим обличчям в будь-якого народу. А стилізований кінь, то ще й сила, без якої королю важко тримати владу в руках.
Для впорядкування й організації святкового потоку обираються «коменданти». Молоді хлопці повинні під час Маланки не лише глядіти за порядком і вигукувати святкові примовки, але й годувати всіх своїх маланкарів, дбати, щоб їм вистачало матеріалів для костюмів, допомагати готувати ці костюми, і, що є дуже потрібним в зимовий морозний період, забезпечити всіх пекучим зігрівальним напоєм – самогоном. Традиційно кажуть, що ті хлопці, які були «комендантами» на Маланці, можуть потім справляти весілля, коли собі захочуть. Бо вони вже мають велику шану й гонор в селі.
Центральною фігурою красноїльської Маланки є «ведмідь». Так як село знаходиться в передгір’ї Крапат, цей дикий звір краснянам добре відомий. Його могутність беззаперечна, злість до болю відома, проте й досі залишається повага до господаря лісу.
Підхід до представлення «ведмедя» у Карсноїльську дуже цікавий. Якраз він і є ключовою ланкою документального фільму Сухолиткого-Собчука. Село поділене на три кути і в кожного є свій образ «ведмедя». Так з'являється «урса» (від румунського ursa – «ведмідь») у вигляді великої копиці сіна з очерету, або з масивними крилами, які зроблені з перев'язок висохлої трави, чи величезними крилами зробленими також з сіна довжиною в 4 метри.
Власне образ ведмедя в двох останніх побачити дуже важко. Залишається лише ідейно імпровізувати чому й звідки взялося уявлення, що ведмідь має крила. Ніхто ні в фільмі, ні поза ним стовідсоткового пояснення не дає. Та й звідки в легенди можуть бути пояснення?
Загалом красноїльська Маланка є справжнім обрядом ініціації молодих хлопців. Такий дохристиянський культ зберігається та ревно охороняється з покоління в покоління. Були спроби за часів Радянщини викорінити його, проте люди вірно опікувалися своїми правічними традиціями. Хлопці з року в рік протягом століть продовжують власноруч виготовляти складні костюми з сіна, очерету, мотуззя, дошок, ланцюгів. Тільки не одружені мають право бути в Маланці. Коли вже пройшов ініціацію «ведмедем» чи «циганом», «королем», а ще ліпше «комендантом», то й дівчата охочіше потягнуться за справжнім чоловіком.
Документальний фільм «Красна Маланка» переказує нам обрядові звичаї одного з багатьох сіл на Буковині. Але це не тільки переказ фільму, це бажання зрозуміти місцеву культуру через традиції. Завдяки такому розумінню з’явиться повага та справжня оцінка тому, що існує поряд з нами.
0 коментарів