Байка про Квочку і Півня

Пролог
 
Було зранку це, з обіду.
Та і звечора це було.
Десь проснулися, десь бігли,
Десь і вдома всі вже снули.
Хтось загавкає за тином,
Хтось замявкає за стогом,
А під лавкою з Мартином
Вже сопе собака-сторож.
Це все діялось на селах,
Там, де гомін трав і саду,
Там, де ходить сон веселий,
Присипає всіх до ладу.
Сіл краса – то мальви й ружі,
Сила їхня – дуб та явір.
День прожити вільним в лузі,
Більш чарівним світ цей стане.
 
Дія
 
Десь під явором зеленим,
Під широкою листвою
Заховалися у темінь
Квочка й півень з дітворою.
Півень гордий та шикарний,
Набубнявівся з чола.
Походжає попри стайні,
Він господар від села.
Квочка порпає пилюку, -
черв'ячка знайти би їй! –
діти ж бігають по кругу,
і ціпочуться при ній.
Півень важно й ґаздовито
Закликає до їди,
Квочка ж дується сердито,
Щось віщує до біди.
 
Півень
Ой поважний я насправді,
Ой важливий при дворі!
Не було б мене, то ґазді
Важко б жилося в селі.
Я ж бо курят позбираю,
Понапорпую зерна,
Закричу і загорланю,
Світом котиться луна.
Як захочу, розпростаю,
Розкладу крилята вшир.
І щодуху заспіваю,
Гучно,дзвінко, на весь двір.
 
Квочка
Тихо будь, півнячий дзюбку!
Чого кричиш, немов з ножа?
Ти би й справді взявся лубком
Розгрібати пил з зерна.
Важним бути кожен може,
Тут пихи й не відбирай.
Ти ж би вирядився в гожий
Та привітний рідний край.
Заробітки би відвідав,
Заспівав би за бугром.
Може дещо грошей зміг би
Підмахнути за селом.
 
Півень
Ах ти квочко, курча дочко!
Ти ж не тямиш, що верзеш!
Як же кинути вас можу?
Ти ж без мене пропадеш!
 
Квочка
Ох смішний же ти, голубку!
Ох і гордий ти павич!
Я прожила рік без мужа,
Чи помру іще за рік?
Ти збирайся, любий, швидше,
В світ дорога не легка.
Розказав мені колись ще
Знаний бузьок із ставка.
Там, казав, що ґрунт парує, -
Та й не ґрунт то вже – асфальт, -
Повсяк час на нім вирують
То машина, то трамвай.
І людей повно повною,
Кожен має клопіт свій...
Ти ж не бійся, я з тобою.
Вирушай, голубку мій!
 
Півень
Добре, добре, йду вже світом
Зароблять зерна усім.
Дай обніму на послідок.  
Ти ж пиши листи мені.
 
Пролог
Так і вирушив в дорогу
Півник бравий, та сумний.
Квочка дивиться з порогу,
Сльози котяться з очей.
Час минав, усе мінялось.
Літо, осінь та зима.
Півник дому не вертався.
Чи не сталася біда?
Вже й весна прийшла цвітінням,
Ластів'ята повелись.
Квочка походжа камінням,
Вигляда з-за пліт у вись.
Туга серденько сповила,
Проклина себе з жалю.
Раптом ружа похилилась,
Вийшов півень на листву.
Радість пролунала криком,
Квочка півника зжала.
Не важливо, що він з ликом,
Що не має ні зерна.
 
Мораль
Щастя – це вже бути вдома,
Щастя — бути у сім'ї.
Півник повернувся згодом,
він вернувся все ж з суми.
Квочка мала гріх послати
До чужинних берегів.
От і мусила чекати,
Доки вернеться їй спів.
Все ж кохання є навколо,
Та й було воно завжди.
Знає добре його молодь,
Знають краще все ж старі.