Як це виглядають смішними претензії фотографів на власне авторське право? Це не просто констатація події, але авторська констатація. В кожного фотографа власне бачення композиції, власні методи зйомки. Інакше всі ті знімки, що були зроблені Анрі Картьє-Брессоном, Робертою Капою, Майклом Кюрі та іншими, і які підкреслювали саме авторський стиль репортажної фотозйомки, можна розцінювати як просто «клац». Автор творчо самовиражається навіть в репортажній фотографії. І навіщо відмовлятися від прослуховування музики й перегляду кінофільмів, якщо там вказані автори і музики, і фільмів?! Вони ж не замовчуються… Як у прикладі з цією фотографією, авторство якої було перекручене.
Мода на творчість, як я розумію, в нашому місті досить популярна. Перелічити на пальцях однієї руки вже не вдасться тих кав'ярень-ресторацій, що взялися «просвітляти» чернівецький пролетарій. Кожне пробує в своєму жанрі, але, звичайно, не всі витягують чи то якістю обслуговування, чи то якістю гастрономічних пропозицій, чи то ціновою категорією і так далі. Так, кав'ярні мають свій контингент. Це така собі фан-група… Нам запропонували пройти дегустацію в ще не відкритій арт-кав'ярні, розказали про задуми й бажання, послухали наші відгуки й пропозиції, попрощалися… Що ж, поки презентації закладу не буде, доти можна тільки гадати, чим воно здивує чернівецького арт-кав'ярця.
Пані Галино, жити з краси одних тільки будинків та моря квітів нам замало, ми це розуміємо. Зміни передусім в людях мають бути, і це ми розуміємо. А закритим воно може стати, якщо ми нарешті припинемо виправдовувати чернівецьку чарівність й відмовляти нашим друзям у візиті до міста.
Мда, закрутив. Хотілося сказати, що всілякий наявний ідеал — те, до чого людина тягнеться, — з часом втрачає обриси неповторного та найкращого. І його вже хочеться якось вдосконалити, доповнити, додати новіших прагнень… Перепрошую за докучання своїми філософськими зворотами.
Та ні, місто не має бути закритим та едемічним. Ідеального не існує, бо кожен ідеал хочеться доповнити, а все, що можна доповнити, вже не ідеальне :)) Можна просто змінити увагу, від зворотнього, як то кажуть. «Диви яка яма! Але дивись яка брама поруч! Ухти!!!» ;)))
Від себе додам, що та манія і колективне захоплення спільнотою «Це Чернівці, крихітко!», які вирували на початках її появи, у мене викликали скепсис вже самою назвою. Подібних є в кожному місті, а то й селі, по всій Україні й недалекого-далекого зарубіжжя. Нічого особливого, чергове прагнення долучення до решти. Проте амбіції в чернівецької версії «крихітки/дєткі» були неймовірно великі — все і всіх й одразу! Бліц-кріґ з молоддю відбувся вдало. І безкоштовні газети, і написи на майках, чашках, ручках, прапорцях, і проведення флеш-мобів, і постійна підтримка в конкурсах, заходах, концертах, і грамота від Секретаря міськради, і ще щось давали безсумнівну перевагу такої організованої спільноти над іншими прототипами… Та була зимова весна. Важкий березень 13-ого… Запустили журнал. Вся блискавична перемога почала розвалюватися й втрачати свої оптимістичні обриси. Пригадую, мені дуже кортіло мати новий чернівецький журнал, бо їх, чернівецьких, взагалі не існує. Тішився десь в закамарках, що «нарешті!». Але… Дали мені його за 15 гривень. Тоненький такий. Біленький. Цупкенький. І бідненький… Порахував сторінки — 34 текстових. Проглянув вступне слово, перші статті… Розчарувався, як тільки міг! Написав гнівний критичний огляд на 4 сторінки, вказуючи всі побачені мною помилки. Та все ж не виставив і не відіслав авторам. Вже й не потрібно. Лариса своєю заявою попередила й випередила які-небудь критичні зауваження… Я вважаю, що, беручи гроші за видання, автори повинні робити якість відповідну цим грошам. До слова, за 19 гривень я придбав суперовий 168-сторінковий «Міжнародний Туризм», а за 25 — якісний «National Geographic Україна». Що далі?
Чомусь спроектувалося мені одразу після всіх співчутливо-критичних відголосків про політику й інтимне життя Маргарет Тетчер як через 20, може й менше, може й більше років відійде у вічність наш теперішний Прем'єр-Міністр і в малознаній нам Киргизії будуть активно висвітлювати його постать з його справами як суспільно-економіко-політико-культурно-науковий феномен дружньої тоді України. І нехай, — казатимуть вони, — не всі жителі української держави поділяли ідеї великого й «співчутливого» політика, та все ж він зумів їх впровадити… Проте в Україні тим часом, щоб не сказати більша частина народу, скажу дехто, все ж втішався з відходом у стан незворушності урядовця-посадовця початку ХХІ століття… І що нам до Тетчер, у нас власні є:))
Кажуть, що оцінювали не так кільцювання учасників «Маланки» містом, як їхні виступи на площі Філармонії. А там вже треба бути більш підготовленими, аніж просто «хєр» чи «яйці» показувати :)) Вашківецька Переберія наче представила як і сучасну суспільно-політичну тематику, так і традиційні обряди. А Красноїльськ мав здебільшого суто етнічні ознаки, тому їм лише друге дісталося місце… Таке от ;)
І я погоджуюся зі сказаним. Проте різні жанри фотографії знімають на зовсім різну фототехніку. Якщо вести мову про вуличне фото, жанрове, концептуальне, де важливо вловити момент, а не крутити взад-вперед коліщатка на камері, то підійде геть усе, що може вмить знімати. Якщо йдеться про пейзажі, тваринні фото, астрофото і всіляке інше — тут своя техніка і своя фототехніка… Важливо, як на мене, розуміти, що ти знімаєш і як. 10-ти Мп вистачить поверх голови для якісного знімку! (У мене 8:))… В твоєму кадрі є надзвичайно цікавий момент — розповідь. Лаконічно та ясно, хоча й з підтекстом. Але я би більше віконної рами в кадр взяв;) Щоб голуб зазирав таки у вікно, а не у якусь раму...)
Письменник цікавий, бо шукає інше, аніж є. В спілкуванні захоплений світом і пригодами. Пробує свої сили в літературі вже здавна, але досі є молодим і ще не розкритим (хоч і має пристойну добірку «повненьких» книжок, але технотрилер випускає вперше)… Загалом мені він схожий на Джека Лондона — авантюрист, шукач, блукач, трохи егоїст, мрійник.
Хоча я не був у шаленому захопленні від його пригодницько-біографічних книг «Мексиканські хроніки» та «Любов і піраньї», навіть не вподобав чимало його художніх зворотів, та все ж прочитав їх на одному подисі. Слова у книжці просто насичували моє образне мислення і я проходив усі Кідрукові маршрути на рівні з ним… Автор заслуговує бути прочитаним і підтриманим в сьогоднішному мистецькому становленні!
Хоча я не був у шаленому захопленні від його пригодницько-біографічних книг «Мексиканські хроніки» та «Любов і піраньї», навіть не вподобав чимало його художніх зворотів, та все ж прочитав їх на одному подисі. Слова у книжці просто насичували моє образне мислення і я проходив усі Кідрукові маршрути на рівні з ним… Автор заслуговує бути прочитаним і підтриманим в сьогоднішному мистецькому становленні!