Якщо життя вбачати як визначений проміжок, завершений етап, то воно набуває онтологічної (тобто вселенської) цінності. Ним треба дорожити, тремтіти над моментами, втішатися маленькими подіями, бо більше такого не буде.
Якщо життя розглядати як перехідний пункт, існує ризик самовтішання, що «там буде краще». І роки проминають, життя згасає.
Я волію думати, що смерті нема, бо якщо я думатиму за смерть, не побачу життя. З визначеної крапки фантазуватиму про невиразні три крапки.
«Позитивники» зібрали привабливі знімки. Примітна різноманітність жанрів: пейзажі, портрети, абстракції, архітектура, урбаністика… Здається, там присутні чи не всі жанри! І це дійсно підкреслює широту й глибину мислення учасників клубу… Але є деякі фотографії, які, мені так видалося, були представлені «аби лиш представити». Неясно й клішовито.
«Фото прикордонних краєвидів» також зацікавлює своїми роботами. І також деякими не дуже зацікавлює. Але співпраця є працею і свої плоди обовязково дасть. Тому я втішений, що маю можливість сходити на крос-культурну виставку, де формується крос-культурний світогляд двох різних народів :)
Хвиля істерії шириться в усіх постах про толерантність… Це спекуляція, шановні, над питанням цінності, блага та чеснот людини… Щодо прикладу з Гайтаною, в чому проблема? В її шкірі? В її паспорті? В її політичній орієнтації? В її музичному стилі? В її гастрономічних смаках? В її релігійній належності? В чому? Чи це дань моді — критикувати чергового учасника Євробачення… І до чого в цьому записі, пане Михайле, висновок «Воістину — Україна держава перемігшого постмодерну… Год сейв зе квін...»? Що за абсурд з «Год сейв зе квін»???
Міжнародний Жіночий День… Якось жорстко звучить, сухо, по-мужськи, чи не так? (Якось по-солідарному №1) От би перейменувати його на, скажімо, День Весни, чи День Тепла, чи Тендітний День… Так звані свята чоловіків, що викликають суперечки та непорозуміння сьогодні, мають назви «День Збройних Сил України» та «День Захисника Вітчизни». І теж не є милозвучними та логічними. По-перше, в ЗСУ служать як чоловічі, так і жіночі статі, по-друге, не всі хлопці зараз проходять службу в ЗСУ; отже, свято вибіркове, общинне (подібне до Дня Міліції, Дня Журналіста, Дня Вчителя тощо). По-третє, свято Захисника Вітчизни має ті ж самі характеристики, що й День ЗСУ — на захисті стоять на рівних з парубками прекрасні дівчата… Коротше, при святкуванні будь-якого дня потрібно просто й легко відноситися до суті святкування. Якщо я хочу привітати дівчину чи жінку, буду вітати її з Днем Весни, Тепла й Тендітності. Якщо я хочу привітати хлопця чи чоловіка, буду вітати його з Днем Сили, Мужності й Витривалості. Мені не потрібні тоді регалії «міжнародних», «всесвітніх», «універсальних» у цих святах. І я абстрагуюся від імен та подій, що стоять за цими Днями… Біда, що сьогодні абстрагуватися від імен та подій невимовно важко :)
За виставками в PinchukArtCentre не стежу, але в поле зору потрапляли декілька презентацій (навіть не можу їх конкретно описати, бо залишилися загальне враження), які саме показували різноманіття авторських прагнень донести щось і змусити глядача задуматись. То були абстрактні інсталяції, імпресіоніські картини, сюрреалістичні твори. Запам'яталося, що кожен автор міг описати досить чітко свою роботу й дати їй чітке визначення… Національність, як казав в одному інтрев'ю російський фотохудожник Сєлєзньов, таки має значення, бо європейському, наприклад, митцеві не потрібно пояснювати своїх робіт, там люди мислять візуальними категоріями. А ми хочемо розуміння :)
Я поділяю Вашу думку «донести до зовнішнього світу якесь повідомлення». Хоча б якесь. Хоча б якесеньке. Але яке б мало мету, могло сколихнути й підштовхнути в думці, в серці споглядача.
Бувають випадки, коли митець дає на розгляд і розсуд людей якийсь твір, стверджуючи, що він не очікує ніякого розуміння й схвалення від них. Тобто займає абсолютну й категорично нейтральну позицію щодо свого впливу. Яка ж тоді мета його твору? Це ніби «писати в шухляду», але так, щоб усі знали ;)
Працівники ДАІ стали заручниками страху перед гріхом від образи свящяннослужителя ;)))) Але що вже вдієш, як кажуть старі люди: «Най бог їм простит...»
Цікаво, а «сучасна фотографія», це якесь визначення окремого виду фотографії чи просто фотографія, зроблена в наш час :)
Є шось інтересне в тій Румунії… Хочу й своїми очима колись глянути на цю країну ;)
Я погоджуюсь зі спомином. В Чернівцях є багато забутого. Всім, не лише екскурсоводам, історикам, архівістам, має бути важлива давнина міста… Але каплиця на площі Турецької криниці. Історичну назву (площа Святої Марії) вже не повернути. Тому й справді як вона туди впишеться за логікою і стилем!?.. Проте в нас немає нічого неможливого. Можна будь-що вписати і будь-де… Там, перед мостом стоїть памятний хрест з розпяттям Ісуса. На його місці було б доцільно звести маленьку реліктову споруду… А загалом я вважаю, що потрібно створити в Чернівцях біля всіх історичних памяток маленькі макетики їхнього колишнього вигляду. Ось щоб всі знали як воно колись виглядало!
Якщо життя розглядати як перехідний пункт, існує ризик самовтішання, що «там буде краще». І роки проминають, життя згасає.
Я волію думати, що смерті нема, бо якщо я думатиму за смерть, не побачу життя. З визначеної крапки фантазуватиму про невиразні три крапки.
«Фото прикордонних краєвидів» також зацікавлює своїми роботами. І також деякими не дуже зацікавлює. Але співпраця є працею і свої плоди обовязково дасть. Тому я втішений, що маю можливість сходити на крос-культурну виставку, де формується крос-культурний світогляд двох різних народів :)
Дякую за повернення наших архетипів!
Є шось інтересне в тій Румунії… Хочу й своїми очима колись глянути на цю країну ;)