Так, так! Саме любов! Мені також видається істиною теза, що саме Любов породила наш світ. Божественність, духовність, ідеальність. Все воно з Любові, через Любов і задля Любові. То не просто людська плотська вираженість, то не тільки жага й тяга. То вища причетність людини до світу. Саме в люблячому середовищі все процвітає й розквітає. А де ще можна знайти таке середовище, як не дома!? Інно, я з Вами на всі-всі, які лиш є, відсотки згоден!!! :))
А мені найдужче забилися до пам'яті підштовхи до мандрів, руху, зміни й бажаного пристанку. Прості, людські, жадані потреби. Досягти дому. Досягти спокою й покою. Отримати радість від буття. Трансформації, Центри, архетипи… Все воно вертиться навколо руху й безрушшя! Мамай — можна визначати його як український архетип (можна й запатентувати його! :)) ) Мама — одвічна тяга… «Ностальгія всюди...». Екзистенція… Пані Інго, я в захопленні від смислової чіткості в словах вашого твору!!!
Кіноматограф — наче задзеркалля. Дивишся, розглядаєш, милуєшся іншим, несправжнім, ідеальним, бо все визначено, світом. Захоплюєшся. Захоплюєшся тим, що знаєш — цей світ має початок, кульмінацію та кінець. Це ілюзійний простір, де час направду є відносним, де дії та вчинки оцінюються лише як даність та належність. Кіно… Величне представлення динамічного розвитку й процесу переходу (від початку до кінця, від народження до смерті, від доброго до поганого, від жахливого до замилованого тощо). Перегляд стрічок, як на мене, постійно стимулює уяву бути готовою до змін. Особливо до змін в поставленні мети й принципів. Класичне кіно психологічного забарвлення змушує образно гратися зі своїм підсвідомим. Поетичне кіно з філософським акцентом зосереджує на душевній вольності й сердечній перевазі… Ех, кіно, кіно! Сила!
Не сходять мені з думки слова одного філософа-культуролога-пріколіста Алєксандра Пятігорского: «Философствование есть думание… Думание о своем думании». Або ж латинську поговірку «Все своє ношу з собою»… Філософування є приналежністю до відчуття й переживання. Філософування є любов'ю до вічності. Здавалося б, кому потрібне воно!? Кому стане в пригоді філософувати в житті?! Як ще кажуть «переливати з порожнього в порожне»… Але ж кожного тягне, кожному «жаба давить», що хтось дотичніший до істини, хоча б до правди, кожному дух перехоплює від буття мудрості… Хоча б. Філософування в кожного є в кишені. Бо кожен має рівні шанси досягти мудрісного бачення й порозуміння. Але не в кожного та кишеня розшита. Але це ж не так і погано!? ))
Підтримую Ірину. Інколи видається, що патріотизм (чистий і «безпримусний») переходить в «шараварщину», брендовість й показуху… А може це і добре!? От американці носять же свій прапор на трусах, шкарпетках, та й тішуться з того)) Вся розмова тутешня — то балаканина. Хто хоче прийти у вишиванці на площу, той прийде. Хто не хоче прийти, той не прийде. Якщо ж будуть дійсні утиски-примуси, думаю, що ЗМІ наші про них розкажуть… тоді вже й святу кінець. Навіщо демагогіювати так багато?!
Вони дійсно роблять розкол між українцями. А «най собі тішаться», «явні провокації» — пане Михайле, це не дідки з бабками придумали, це законодавчий орган втнув таке! Я, будучи правнуком того, хто був під червоним знаменом зісланий у Сибір за те, що він завідував бібліотекою в сільському клубі, відмовляюся погоджуватися з таким рішенням. І, тим паче, виконувати його. Закликаю всіх державних робітників і службовців саботувати таке суперечливе рішення Верховної (з)Ради.
Поєднання кави й жінки — тема розгадування загадок. Що одна таємнича, що й іншу так легко не осягнеш. Але кожен хоче відкрити таємницю! Кожен хоче зрозуміти й пізнати!.. Різні форми пізнання дають різні форми знання. Поезія дає погляд зсередини. Погляд переживання (співпереживання). Слова не завжди підбираються за змістом, вони самі вискакують з-під пера… Але є й такі слова, що просто вигадуються задля рими.
Шановна Тетяно, я підтримую Вашу поезію. Але також підтримую Романове побажання довершеності й наснаги:)
Церква все робить для людей, полегшує їм життя… Люди (тіпа новоспечені прихожани) не завжди обізнані з традиціями матеріальної винагороди «отцям» церкви за їхню духовну роботу. Тому й запитують постійно в «служащіх» скільки давати. Щоб полегшити таку прихожанську долю, церква, напевно, й пішла назустріч — написала прейскурант))) А щоб знати достовірно скільки й за кого молитися, змушені уточнювати «а до якої церкви ви (він/вона/воно) ходите?» )))
«Релігія — це опіум для народу», а церква — це штрикавка для нього))
Якщо це дійсно діти запитували, тоді варто до них дослухуватись. Надзвичайно пронизливо звучать питання! Іронічно та з підтекстом. І про наболіле — про сьогодення. Гарно))
Шановна Тетяно, я підтримую Вашу поезію. Але також підтримую Романове побажання довершеності й наснаги:)
«Релігія — це опіум для народу», а церква — це штрикавка для нього))